Хоча слова «позика» й «позичка» схожі, юридично це різні види договорів. Порядок оформлення договору позички наведено в ст. 827 ЦК. Згідно із цією нормою за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачу) річ для користування протягом встановленого строку. Тобто, позичка відрізняється від позики тим, що за договором позички право власності на річ не переходить: річ передають у користування і повернути треба саме цю річ, а не таку саму.
Згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду і такої самої якості.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо (ст. 1047 ЦК):
- позикодавцем є юридична особа;
- сума позики перевищує 10 неоподаткованих;
- мінімумів доходів громадян.
Договори позики між юридичними особами повинні укладатися лише в письмовій формі. Однією зі сторін договору позики (позикодавцем чи позичальником) може бути і фізособа.
Згідно з ч. 2 ст. 1048 ЦК договір товарної позики не передбачає отримання процентів за користування нею. Але якщо сторони в договорі все-таки визначають винагороду за користування предметом позики, то це не призведе до негативних наслідків для жодної зі сторін.
Предметом товарної позики можуть бути тільки речі, визначені родовими ознаками. Так, відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві всім речам того самого роду, і вимірюється числом, вагою, мірою. Це можуть бути будь-які запаси, що мають однакові характеристики (якість і т.д.) та які можна виміряти числом (1, 1 000 і т.д.), вагою (кг, л, т і т.д.), мірою (ящики, вагони і т.д.). Визначальну роль відіграє не вартість товару, а його кількість.
Передання об’єкта позики слід підтвердити документально. Зазвичай у таких випадках оформлюють акт приймання-передачі, накладну або товарно-транспортну накладну. У цих документах указується, що передання здійснюється за договором товарної позики, наводяться реквізити договору, найменування, кількість і вартість предмета позики.
Повернення позики має бути оформлене такими самими документами.
Стосовно оподаткування ПДВ, то потрібно відмітити, що оскільки під час передання ТМЦ у позику відбувається перехід права власності на них, така операція підпадає під визначення постачання товарів та обкладається ПДВ як звичайний продаж (пп. 14.1.191, п. 185.1 ПК).
Тобто на дату передання товарів позикодавець (якщо він є платником ПДВ) повинен виписати податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН.
Базою оподаткування при цьому буде договірна вартість (до речі, така вартість має бути прописана в договорі позики), але не нижче (п. 188.1 ПК):
— ціни придбання – якщо позикодавець передає раніше придбані ТМЦ;
— звичайних цін – якщо в позику передається продукція власного виробництва.
Позичальник на підставі отриманої та зареєстрованої в ЄРПН ПН має право відобразити податковий кредит (п. 198.5 ПК).
Повертаючи ТМЦ, позичальник також повинен виписати ПН та нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ. Позикодавець на підставі такої ПН, зареєстрованої в ЄРПН, має право віднести суми ПДВ до податкового кредиту.
База оподаткування для позичальника така сама, як і для позикодавця, тобто договірна вартість, але не нижче (п. 188.1 ПК):
— ціни придбання – якщо позичальник повертає придбані ним ТМЦ;
— звичайних цін – якщо позичальник повертає продукцію власного виробництва.
Для підприємства, що є платником єдиного податку четвертої групи, жодних податкових наслідків операція з надання/отримання, а також повернення товарів за договором позики для нього не матиме.
Стосовно відображення в бухгалтерському обліку товарної позики: у разі передання товарів у позику в позикодавця не виникає ні витрат, ні доходів. Адже згідно з п. 6 П(С)БО 16 «Витратами» звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Під час передання запасів за договором позики у позикодавця паралельно зменшуються активи і збільшуються зобов’язання. Тож в обліку відображають зменшення запасів та появу дебіторської заборгованості, а витрати не чіпають.
Немає й доходу від реалізації за п. 9 П(С)БО 15 «Дохід», адже в разі передання товарів у позику не відбувається ні збільшення активів (вартість товарів стає дебіторською заборгованістю), ні зменшення зобов’язань.
Отже, у бухобліку позикодавець списує вартість ТМЦ із балансу з одночасним визнанням дебіторської заборгованості. Причому, якщо позика має бути повернена протягом 12 місяців, її відображають у складі поточної дебіторської заборгованості на субрахунку 377 «Розрахунки з іншими дебіторами».
Позику з більш тривалим строком погашення класифікують як довгострокову дебіторську заборгованість і обліковують на субрахунку 183 «Інша дебіторська заборгованість». Коли строк погашення такої позики дорівнюватиме 12 місяцям, її переводять із довгострокової до поточної проведенням Дт 377 Кт 183.
PigUA.info за матеріалами Юридично консультаційної служби ВАР спільно з Crowe A&A Ukraine, Crowe Erfolg Ukraine та Ольгою Богдановою (партнер Crowe Erfolg Ukraine)