Насамперед менеджмент!
Перш ніж забирати соєвий шріт із раціонів свиней, щоб заощаджувати, мінімізуйте технічні втрати корму (можливо, так ви зекономите навіть більше!). Насамперед ідеться про правильне налаштування і обслуговування техніки для годівлі. Типова груба помилка: свиней різних технологічних груп або упродовж вирощування (дорощування-відгодівлі) годують, не змінюючи заводські налаштування. Таке нехтування можливостями експлуатації обладнання, без урахування розвитку і потреб тварин, спричиняє прямі втрати кормів.
Також важливо гарантувати високий рівень гігієни кормів, що дозволить зберегти їх найвищу цінність з моменту приготування і до згодовування. Кормова цінність не може бути «приблизною», повинна спиратися на точні факти і цифри: складаючи раціон, треба використовувати дані аналізу сировини. При цьому враховуйте її особливості, смакові якості окремих компонентів, доступність та засвоюваність поживних речовин, наявність баластних сполук тощо.
Оскільки високу цінність сої забезпечує її амінокислотний склад, щоб зменшити її частку в раціоні (на 10–20%), доцільно додавати вільні синтетичні або мікробіальні амінокислоти, наприклад, у складі преміксів. Важливе їх точне дозування на основі гарантованого вмісту в добавках. Основні незамінні амінокислоти (лізин, метіонін, триптофан і треонін) повинні бути збалансовані — це «золоте» правило. Тобто, якщо є дефіцит хоча б однієї з них, загальна кількість не компенсує дисбаланс, а отже, амінокислотного матеріалу не вистачить на «будівництво» протеїнів (м’язової маси). Хоча, на перший погляд, добавки незамінних амінокислот здорожують раціон, завдяки їм ви можете заощадити до 10 кг/голова соєвого шроту впродовж відгодівлі. Така економія повністю «покриває» додаткові витрати, тож застосування добавок цілковито виправдовує себе.
Щоб краще забезпечувати потреби свиней у поживних речовинах, доцільно годувати тварин фазово. Такий підхід дозволяє якнайкраще збалансувати потребу в білку і його пропозицію, а також забезпечити свиней амінокислотами та мінералами у найоптимальніший та най економніший спосіб.
Удосконалюючи раціони, спостерігайте за тваринами, контролюйте виробничі показники. Зіставляйте їх із фактичним вмістом поживних речовин у комбікормах, щоб своєчасно оптимізувати рецепти і не допустити неочікуваних перепадів у виробництві. При цьому звертайте увагу на тонину помелу, температуру обробки та спосіб приготування корму. Підготовка — висушування, тостування, гранулювання, обробка парою, екстрагування тощо — не тільки підвищує доступність і засвоюваність поживних речовин, а й збільшує споживання за рахунок покращення його смакових властивостей. При цьому слід врахувати і можливі побічні наслідки: наприклад, зміна амінокислотного профілю певних кормових компонентів.
Альтернативні кормові засоби: соняшниковий шріт
Плануючи заміну сої, насамперед сфокусуйтеся на «схожих» білкових компонентах, зокрема соняшниковому шроті (містить 35–43% сирого протеїну). Це легкодоступний і відносно дешевий інгредієнт. Він містить багато незамінних для свиней амінокислот, зокрема метіонін, який позитивно впливає на розвиток молодняка.
Порівняно з соняшниковою макухою, у шроті більше сирого протеїну, однак значно менше жиру — не більше 1,5%. Це суттєво спрощує його додавання до раціону і балансування з іншими кормовими інгредієнтами.
Водночас соняшниковий шріт бідний на лізин (близько 0,35 г на 100 г сирого протеїну), через що в раціон треба додавати амінокислоти. До того ж його амінокислотний профіль суттєво змінюється під час термічної обробки. Тривала дія високих температур погіршує доступність аспарагінової кислоти, аргініну, треоніну, лейцину та триптофану, натомість покращуючи доступність глютамінової кислоти, серину та аміну. Ці зміни обов’язково треба враховувати, складаючи раціон.
Одна з переваг соняшникового шроту: він майже не містить так званих «антипоживних» речовин, а перетравність протеїну може сягати 78–80%, що набагато краще, порівняно з іншими білковими компонентами рослинного походження. Крім того, в соняшниково-му шроті більше вітаміну В і каротину, ніж у соєвому; він багатий на вітамін Е, ніацин, рибофлавін, холін, біотин, піридоксин та пантотенову кислоту. Причиною, через яку частку цього компонента в раціоні обмежують, — високий уміст хлорогенової (1,56%) та хінної (0,48%) кислот, що посилюють резистентність до інсуліну та непереносимість глюкози. Рівень хлорогенової кислоти не повинен перевищувати 1%, інакше вона пригнічує трипсин і ліпазу (основні травні ферменти). Зменшити негативний вплив можна, додаючи до раціону метіонін (понад норму).
Ще одна причина обмеженого використання соняшникового шроту в раціонах свиней — високий уміст клітковини (до 20,1%), що знижує загальну поживність комбікорму. Тому його доцільніше додавати до раціонів кнурів і поросних свиноматок, ніж молодняка на початковому етапі відгодівлі. Вміст сирої клітковини в соняшниковому шроті залежить від ступеня очищення від лузги. Так, якщо її майже немає, рівень сирої клітковини в готовому продукті зазвичай не перевищує 12%, що збільшує енергетичну цінність корму. Використання в годівлі свиней соняшникового шроту з неочищеного насіння не виправдовує себе через високий вміст клітковини і низьку поживність.
Порівняно з іншими рослинними кормами, у соняшниковому шроті відносно мало кальцію та фосфору. Однак, оскільки у співвідношенні цих мінералів кальцію більше, він має добру доступність. До того ж шріт містить більше натрію та сірки, ніж соєвий продукт, хоча сукупний вміст мінералів у ньому менший.
Вуглеводи, що входять до складу соняшникового шроту, в основному представлені сахарозою; пектини (складні вуглеводи), які він містить, піддаються ферментації у кишечнику. Проте основними носіями енергії є летючі жирні кислоти — пропіонова, оцтова та масляна. Стабільний та невисокий вміст енергії має свої переваги: зокрема на відгодівлі завдяки соняшниковому шроту можна запобігти засаленню свиней та отримати високий вихід пісного м’яса.
Скільки додавати?
Відповідно до рекомендацій, частка соняшникового шроту в раціонах свиней не повинна перевищувати 3–10%, залежно від статево-вікової групи. Визначаючи кількість цього продукту, також орієнтуються на загальний уміст клітковини в кормі.
Нині вивели нові високоолійні сорти соняшника (генетика в рослинництві не стоїть на місці!) та розробили нові технології переробки насіння, що збільшують біологічну цінність протеїну. У результаті виготовляють якісно інший за складом соняшниковий шріт. Отримуючи той самий результат (для корму з умістом розчинних фракцій протеїну до 70% від його загальної маси), такого продукту треба на 10% менше.
Позитивна особливість соняшника, на відміну від інших олійних культур, — відсутність у його насінні будь-яких токсичних сполук або речовин, що пригнічують ріст свиней. Дослідним шляхом (об’єкт експерименту — поросята вагою 9–25 кг) довели, що заміна 25-відсоткової частки соєвого шроту в раціоні на соняшниковий не погіршує конверсію корму. При повній заміні, навіть якщо вміст загального протеїну однаковий, через меншу кількість лізину (майже на чверть: 0,6% проти 0,8%), зменшується споживання корму і прирости. В результаті дослідження прийшли до висновку, що максимальна частка заміни соєвого шроту на соняшниковий — 50% в раціонах поросят на дорощуванні та свиней на відгодівлі.
Доведено, що раціони поросят можуть містити 20–30% соняшникового шроту від усіх протеїнових компонентів, однак згодовувати його доцільніше тваринам вагою від 35–45 кг. Таким чином, поєднання соєвого та соняшникового шроту впродовж відгодівлі (особливо на останньому етапі) забезпечує ті самі виробничі показники, що й соєвий продукт сам по собі. Водночас, повна заміна соєвого шроту на соняшниковий (особливо в раціонах поросят), погіршує розвиток тварин.
Загалом, соняшниковий шріт — ефективна альтернатива дорожчим соєвим компонентам. Однак, додаючи його до раціону свиней, дотримуйтеся принципу поступової заміни, спостерігайте за поведінкою тварин під час споживання корму, а також постійно моніторте їх виробничі показники, щоб не допустити погіршення ефективності виробництва. Хоча, ще раз наголосимо, починати економити корми треба зі зниження їх втрат, що потребує більшої уваги працівників до тварин, правильного налаштування обладнання і, що найголовніше, точного визначення потреб свиней у поживних речовинах.