Емфітевзис є правом користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Тому, найчастіше в сільськогосподарських виробників на 4 групі єдиного податку виникає питання чи потрібно їм сплачувати податок на землю по договору емфітевзису?
Відповідно до ст.1021 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно з п.2921.1 ПКУ об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що перебуває у власності аграрного товаровиробника або надана йому в користування, у тому числі на умовах оренди.
Водночас, відповідно до п.269.1 ПКУ визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Також, в п.281.3 ПКУ вказано, що від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.
|
З урахуванням наведеного, оскільки користування земельною ділянкою на підставі укладеного договору емфітевзису не належить до орендних відносин, право на звільнення від сплати земельного податку на підставі п.281. ПКУ на власника такої земельної ділянки, земельної частки (паю) не поширюється. |
Таке твердження підтримують і представники ДФС, так в ІПК ДПСУ від 20.09.2019 № 323/6/99-00-04-04-03-15/ІПК опосередковано підтверджують тезу, що договори емфітевзису та оренди земельної ділянки – це непов’язані між собою правовідносини.
Найчастіше сільськогосподарські підприємства заключають з своїми пайовиками і договори емфітевзису, і договори оренди. Норми ПКУ встановлюють мінімальний розмір об'єкта оподаткування ПДФО лише для договорів оренди, але не для плати на підставі договору емфітевзису.
При цьому безпосередньо в ПКУ не встановлена мінімальна сума орендного платежу. Натомість, у пункті 1 указу Президента України від 02.02.2002 № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», зазначено: «… запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря».
Отже, норми ПКУ не встановлюють мінімального розміру об'єкта оподаткування ПДФО та військового збору для платежів на підставі договору емфітевзису. Так само, відсутні будь-які мінімальні розміри плати по договору емфітевзису в цивільному та земельному законодавстві.
Також в законодавстві не закріплена типова форма договору емфітевзису, на відмінну від типової форми договору оренди. Тому в договорі емфітевзису більше можливостей щодо вільного волевиявлення сторін договору, в тому числі щодо розміру плати.
Крім того, в ПКУ відсутні норми щодо необхідності порівняння/співставлення/відповідності розміру плати за договором емфітевзису та орендної плати.
Оскільки норми податкового законодавства не містять будь-яких обмежень щодо розміру плати на підставі договору емфітевзису, у аграрія відсутні податкові ризики у зв'язку зі значною різницею між розміром орендної плати за рік користування земельною ділянкою та розміром плати по договору емфітевзису, в перерахунку на рік.
|
Таким чином, розмір плати по договору емфітевзису на законодавчому рівні не пов'язаний з розміром орендної плати для цілей оподаткування ПДФО та військового збору. |
Порядок оподаткування доходу фізичної особи, отриманого на підставі договору емфітевзису, регулюється п. 170.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI.
Відповідно до вказаного пункту ПКУ «Податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі».
|
Отже, сільськогосподарське підприємство, як користувач чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на основі договорів емфітевзису повинно відобразити дохід, отриманий фізичною особою на підставі договору емфітевзису у формі 1-ДФ. |
Звертаємо увагу, що з 01.07.2020 у формі 1-ДФ дохід від надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення в емфітевзис, згідно п. 170.1 ПКУ, відображається з однакою доходу «195».
Така норма наразі закріплена у чинній редакції наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку».
При цьому до 30.06.2020, податковий орган рекомендував відображати виплати по договору емфітевзису в 1-ДФ з ознакою доходу «106». Зокрема, такий висновок міститься в Листі ГУ ДФС у Волинській області від 01.02.2019.
PigUA.info за матеріалами Юридично-консультаційної служби ВАР спільно з Crowe A&A Ukraine та Ольгою Богдановою (партнер Crowe Erfolg Ukraine)