- Як ви підтримуєте енергетичну стабільність у своєму бізнесі, адже ворог щодня свідомо і цілеспрямовано атакує нашу енергетичну систему, намагаючись знищити її взагалі?
Перше, що ми мали зробити на початку повномасштабної це, звичайно, забезпечити якнайкращий рівень безпеки для працівників. По-друге, потрібно було забезпечити стабільне виробництво енергії. У нас є власне виробництво біогазу з органічних відходи тваринництва, яке постачає тепло та електроенергію. Далі, ми придбали генератори для всіх ферм. Тобто, всі наші ферми і виробничі системи можуть працювати без підключення до електромережі. Якщо виникає потреба в енергії, ми маємо можливість працювати на генераторах протягом тривалого періоду часу. Крім того, ми також інвестували в систему обігріву ферм, яка працює за рахунок охолодження гноївки.
- Сьогодні проблема нестачі персоналу зачепила весь бізнес без винятку. Яка ситуація у вас зараз?
Ми не виняток, і кадрове питання є для нас великим викликом. Сьогодні у нас працює понад 620 співробітників, включаючи 30 героїв, які зараз перебувають на війні. Пошук нових працівників - це, звісно, складне завдання. Дві третини наших колег - чоловіки, тож, очевидно, існує ризик того, що вони в якийсь момент підуть на війну. Крім того, коли у нас є інші відкриті вакансії, знайти потрібних кандидатів стає складніше, ніж раніше.
- Так, багато чоловіків йдуть захищати нашу державу, жінки виїжджають за кордон, намагаючись захистити свої сім'ї, тож ситуація не найкраща. Які саме вакансії вам зараз потрібні?
Нам потрібні багато різних людей. Ми досить велика організація, вакансії є як на виробництві, так і в сфері розвитку, фінансів. Наші люди працюють у стайнях, на полі, це фахівці, знавці своєї справи, а не просто люди, які прийшли з вулиці і роблять це з першого дня. Потрібно бути кваліфікованим і володіти всім необхідним для виконання цієї роботи. Тому ми не можемо просто брати випадкових людей. У нас є професійні люди, які займаються цими справами. Крім того, як і в багатьох інших компаніях, у нас є багато спеціалістів у сфері фінансів, управління персоналом, логістики тощо. Якщо ви подивитеся навколо наших ферм, то побачите, що на деяких ведуться активні будівельні роботи. Ми розширюємося, а це означає, що нам потрібно багато будівельників, електриків тощо. І багато інших підприємств, на щастя, потребують робочої сили на даний момент, тому ми намагаємося знайти найкращих партнерів, а також найкращих працівників.
- У комунікації вашої компанії ви стверджуєте, що ваші свині відрізняються від наших, тому що вони мають данську генетику. Що це означає і чим вони відрізняються?
Свині та генетика - це велика річ. Для кращих результатів ми повинні переконатися, що це найкращі свині, які виростають з потрібною пропорцією м'яса та жиру, так би мовити. Тому ми завжди працювали з данською генетикою, яка є найкращою в світі. Ми теж прагнемо до цього. Тому ми вважаємо, що у нас найкращі працівники, і тому нам також потрібна найкраща генетика, і саме тому ми історично завжди працювали з данською генетикою.
- Безумовно, ви проводите моніторинг цін на свинину. Які фактори на них впливають?
Щотижня ми відстежуємо ціни на свиней, і це, звичайно, дуже важливо для нас, тому що це наш основний дохід. Свинарство - це також товарний бізнес, тому ціни змінюються щотижня. Цього тижня ціна за кілограм може бути 65, а наступного - 75. Тобто вона змінюється щотижня, більш-менш щодня.
Найбільший вплив має попит і пропозиція. Це проста відповідь, але, цього року більш-менш пропустили весну, температура одразу піднялася до 25 градусів. А це означає, що на вихідних люди уже почали готувати шашлик і замість вівсянки захотіли їсти ковбасу чи м'ясо. Це означає, що раптово зростає попит на свиней, і це може спричинити зростання ціни. Те ж саме відбувається під час святкування Великодня, Різдва тощо. Тож, звичайно, існує велика закономірність попиту, тому, коли попит зростає, ціни також зростають.
- Група Goodvalley має кілька ферм у Польщі. Де легше вести цей бізнес - в Польщі чи в Україні? І де легше побудувати ферму? Нерідко в Україні місцеве населення може бути проти нової ферми, нового будівництва.
Так, і це частина нашої бізнес-моделі. Наші дозволи на будівництво передбачають, що нас довколишні громади та села згідні з таким сусідом. З одного боку, ми надаємо робочі місця місцевим жителям, забезпечуємо їх транспортом. Існує також багато інших речей, які впливають на навколишні території, тому ми проводимо велику комплексну перевірку. Ми взаємодіємо з селами, звичайно, з посадовцями, але також і з місцевими жителями. Намагаємося налагодити комунікацію, пояснити їм, звідки ми, і які переваги отримує громада, коли компанія починає працювати у них на території. Для нас дуже важливо вступити в діалог, щоб заручитися необхідною підтримку перед тим, як починати щось робити.
У Польщі бізнес-модель більш-менш однакова, але деталі суттєво відрізняються. Незважаючи на те, що це сусідні країни, ми бачимо великі відмінності між двома країнами.
- Кілька років тому була ситуація, коли одна компанія хотіла побудувати нову ферму біля сіл Конюшки та Насташине неподалік від нас. Місцеві жителі вийшли на акцію протесту, перекрили дорогу, аргументуючи тим, що після будівництва ферми буде неприємний запах через свиней. І вони не дозволили цього зробити. Чи були у вас подібні ситуації? Як ви їх вирішуєте?
За час моєї роботи у нас не було схожих ситуацій, але ми проводимо багато зустрічей з жителями сіл, щоб провести роз’яснювальну роботу не тільки про те, що відбувається за огорожею, а про те, в чому полягає наш бізнес. В цьому нам також допомагають наші представники, колеги, тому що вони зазвичай живуть у селах і можуть розповісти про те, що відбувається на виробництві.
Щороку реалізуємо соціальні проекти разом із селами, ми робимо це максимально прозоро. У нас є конкурс грантів, який допомагає реалізовувати такі проєкти, як новий дитячий майданчик, організація мультимедійного класу в школі, тощо. Це спосіб підвищити нашу соціальну відповідальність у селах.
- Іноді з’являються коментарі в соціальних мережах, що ваша компанія вносить на поля якісь хімікатами, і через це у людей болить голова, шлунок або щось подібне. Це міф чи правда?
Це міф. Все, що ми використовуємо на полях, тобто засоби захисту рослин сертифіковані, у нас задокументовано, що саме використовується, все відповідає стандартам. В Україні діють найстрогіші стандарти, і це важливо для нас. Якщо виникають якісь непередбачувані випадки, ми, звичайно, беремо участь у діалозі, але ми також можемо задокументувати, що ми працюємо у належний і правильний спосіб.
- Каспере, як ви утилізуєте падіж? На виробництві, безумовно, бувають випадки, коли тварини хворію та гинуть. Як відбувається утилізація?
Це регулюється правилами та нормами, яких ми дотримуємося згідно з ветеринарними стандартами, що діють в Україні. У нас є два варіанти - спалити свиней, і це робиться у спеціальних утилізаторах для спалювання падежу. Це робиться безпосередньо на території ферми. По-друге, у нас також є ферми, звідки інші сертифіковані компанії забирають падіж і утилізують його, все робиться відповідно до правил і норм, і це регулюється місцевими та регіональними ветеринарами.
- Компанії такого масштабу як «Ґудвеллі Україна», повинні демонструвати соціальну відповідальність населенню територій, де вони працюють. Яким чином ви це робите?
Корпоративна соціальна відповідальність включає в себе багато різних елементів. Один з них полягає в тому, що ми гарантуємо, що всі наші колеги працюють офіційно, отримують справедливу зарплату, відповідно, сплачуються податки на місцевому рівні. Для нас важливо, щоб нічого не відбувалося з використанням конвертів чи чогось подібного. Все робиться за законом. По-друге, ми сплачуємо податки до місцевого та державного бюджетів, роблячи таким чином свій внесок на благо України. Якщо говорити про на наших непрямих партнерів, таких як села і т.д., як я вже казав, то у нас є конкурс грантів, куди люди та громади можуть подавати заявки на проекти - дитячі майданчики, новий дах для школи, інфраструктурні проєкти тощо. Таким чином, ми намагаємося відігравати свою роль у місцевих громадах. Існує також багато опосередкованої участі. Звичайно, ми хочемо, щоб наші колеги були амбасадорами, щоб вони поступали правильно. Щоб, наприклад, бути впевненими, що сміття збирається, що ми його продаємо на переробку, що, коли люди виходять з кімнати, світло вимикають. Адже електроенергії в Україні не вистачає. Ми не знаємо, що станеться завтра і чи буде важко отримати електроенергію, тому це деякі з тих сфер, в яких ми вважаємо, що можемо відігравати більшу роль.
- Каспере, ви з Данії, ви європеєць, але працюєте з українцями і з українським менталітетом. Які моменти вас здивували, чи щось виглядає трохи дивним для вас?
Я думаю, що найбільший сюрприз відбувся за останні 26 місяців, коли українська ментальність стала маяком світла для всього світу. Ми дійсно бачимо, що українці, по-перше, страждають замість багатьох людей, але, по-друге, роблять величезну роботу. Ми бачимо, що всі наші виробничі KPI та подібні показники були значно підвищені за останні два роки, і це лише підкреслює менталітет українців. Люди надзвичайно віддані своїй справі, працьовиті і пишаються тим, що вони українці. Але ми також робимо свій внесок, ми виробляємо протеїн для українського народу, і наші колеги можуть це бачити. Тож я не знаю, чи це несподіванка, але за останні два роки це стало особливо помітно. Коли я зустрічаю своїх колег у стайні і бачу їхню відданість справі та наполегливу працю, то по-справжньому надихаюся.
Є багато, скажімо так, культурних відмінностей. Мене дивує, коли я намагаюся потиснути руку своєму колезі, проходячи через двері, а він панікує, тому що через поріг цього не можна робити. Якщо я забуваю одягнути шапку на вулиці, коли дуже холодно, люди дивляться на мене здивовано. Коли ми говоримо про дітей, і я розповідаю, що мої діти сплять на вулиці, коли холодно, то люди дивляться на мене, як на дивака. Але це все цікаво, я дізнаюся більше про український народ. І, знову ж таки, Україна - величезна країна, і в ній так багато відмінностей, тому кожного разу, коли я тут, коли спілкуюся з українцями, я дізнаюся щось нове, і це справді надихає.
- У Вашій біографії і прочитала, що Ви працювали в Африці більше п'яти років. Де краще працювати - в Африці чи в Україні?
Я проживав у Кенії, в Гані, і це особливі країни. Вони близькі моєму серцю, але, звичайно, Україна є найближчою зараз, особливо через те, що український народ пережив за останні роки і переживає в цей момент. Тому Україна дійсно на першому місці в моєму списку, а також для моєї родини. Ця країна особлива.
- Данське щастя («hygge») – що це таке? І чи доторкнулися наші прикарпатські громади до цього данського щастя хоч трохи завдяки вам?
Данське щастя - це, мабуть, дивна річ, яку важко пояснити. Думаю, що цю атмосферу і емоції потрібно відчути. Звичайно, багатьом українцям зараз важко поїхати до Данії, але, на щастя, у мене є багато колег, які були в Данії кілька разів. Існує багато соціально-економічних факторів, які впливають на рівень щастя людей. В Данії існує велика мережа соціального забезпечення, що, на мою думку, є позитивним фактором. Якщо ви втрачаєте роботу, ви все ще в певній мірі в безпеці, вам не потрібно залишати дім або боятися, що ваша сім'я не буде їсти в цьому місяці. Звичайно, це розвивалося протягом багатьох років. Тому люди почуваються в безпеці, ми довіряємо системі, навіть якщо можемо бути розчаровані, сердитися на наших політиків. І врешті-решт, ми довіряємо людям, які нас оточують. Тож я думаю, що це все походить від довіри. Ми намагаємося поєднати найкращі сили України з данським менталітетом, прагнемо розвивати в цій компанії взаємну довіру.
- Каспере, здається, що у Вас дуже щільний графік. Ви працюєте на дві країни, як Ви оцінюєте баланс між роботою та особистим життям?
Мені пощастило, адже я в шлюбі з моєю дружиною Джулі, але я також одружений з моєю роботою, і цей йде пліч-о-пліч. Тож, моя дружина змирилася з тим, що я мене є ще «Ґудвеллі», а це означає, що я маю можливість їздити в Україну кожні два-три тижні. Гадаю, коли ви їдете на роботу, це може бути 30 хвилин їзди абощо, а мені потрібно 12 годин, щоб дістатися до офісу. Ось як я це роблю, але я намагаюся досягти балансу, тому, коли я тут, то багато працюю. Коли я вдома, то проводжу більше зустрічей онлайн, намагаючись підтримувати нашу організацію якнайкраще. Це своєрідний симбіоз - намагатися встигнути все за ті кілька годин, які ми маємо під рукою.
- Чи є у вас якесь хобі?
Моє хобі, окрім роботи і сім'ї, дружини і трьох дітей, - це футбол. Я люблю футбол і думаю, що це одна з тих речей, без яких я не міг би жити. Час від часу це трохи розчаровує мою сім'ю, тому що щонайменше 90 хвилин щотижня я наполягаю на тому, щоб бути на стадіоні або перед телевізором.
Можна сказати, що мої стосунки з українським футболом сягають, здається, 96-го року, коли кольори мого клубу «Брондбю» були жовто-блакитними. Це правильні кольори. В тому році "Брондбю" вибили київське "Динамо" з кваліфікації Ліги чемпіонів, і це був єдиний раз, коли вони потрапили до Ліги чемпіонів. Звісно, після цього було багато разів, коли "Шахтар", "Динамо" та інші потрапляли до Ліги чемпіонів, тож я пам'ятаю український футбол з тих часів. А потім всі великі суперзірки приїжджали з України починаючи з Шевченка і до сьогоднішнього дня, де Довбик грав у данській лізі в минулому. Так що, так, сер, я люблю український футбол.
- Каспере, ви менеджер високого рівня, і я впевнена, що після нашого інтерв'ю ви можете надихнути багатьох менеджерів, тож що ви можете порекомендувати їм прочитати? Які книги вам подобаються?
О, це велике питання, мені подобається читати про мету, і я знаю, що це може бути трохи комерційно, але, звичайно, є книга Саймона Сінека, де він зосереджується на меті, на питаннях "чому", і я думаю, що це важливо для всіх, незалежно від того, де ви працюєте в організації. По-друге, є ще одна данська книга, в якій мова іде про те, що ви завжди повинні бути спраглими. Ви завжди повинні бути спраглими до більшого
Я вважаю, що це перегукується з менталітетом, який ми бачимо в цій компанії, що кожного дня люди хочуть зробити трохи краще, ніж учора. А особливо після ескалації війни люди стали ще активнішими: вони хочуть покращувати процеси, вдосконалювати виробничі результати кожного дня. І я думаю, що це дуже надихає мене.
Я люблю виходити із зони комфорту. І ми трохи говорили про українську мову перед початком інтерв’ю, і це дійсно вихід із моєї зони комфорту, тому що мені потрібно бути на багатьох зустрічах, де моїх знань мови, безумовно, недостатньо. Це також стосується роботи в іншій культурі, і мені подобається працювати з українською культурою. Можна сказати, що це одна з культур, яка дійсно змушує вийти із зони комфорту, але коли ви це робите, ви стаєте трохи кращими сьогодні і можете використати це завтра.
- Каспере, ви привезли сюди з Данії підхід до бізнесу. Сюди приїжджають ваші колеги з Данії, ви завезли технології тощо. Що ви можете взяти від нас до Данії? Що вам тут найбільше подобається?
Зосередженість і, направду, серце, розум і душа. Ви дійсно вкладаєте душу в роботу. Це величезна самовіддача в роботі. Якщо ви подивитеся на те, що в середньому роблять наші українські колеги, то це справді велика відданість і важка праця. Я думаю, що ми можемо багато чому навчитися, але не лише важкій праці, адже працюють не тільки руки, а й розум, який пропонує чудові ідеї для вдосконалення. І часом, коли я приходжу з чимось, що, на мою думку, є чудовою ідеєю, і кладу її на чийсь стіл, це може не бути реалізовано. Але коли я бачу своїх колег, які приходять з іншими або схожими ідеями і просувають їх, є їх власниками і доводять їх до фінальної реалізації.
- Яке місце ви любите відвідувати тут?
Думаю, найбільший спогад, який у мене залишився, - це похід у гори. Україна не є популярним місцем відпочинку для данців, але мені пощастило привезти свою сім'ю до початку війни і показати їм Львів, гори, Івано-Франківськ, тож я пам'ятаю про все потроху. Це дивовижна країна, і я з нетерпінням чекаю того дня, коли більше людей зможуть побачити, наскільки вражаючою є Україна. Тож якби я міг вибрати щось одне, я б поїхав у гори, подивитися на вершини і природу.
- Повернімося до робочих тем. «Ґудвеллі Україна» працює в українських реаліях. Чи легко і комфортно тут працювати в умовах нашої політичної і законодавчої сфер?
Незалежно від того, що відбувається, ми повинні поважати те, що йде війна і уряд перебуває під величезним тиском. Як на центральну владу, так і, очевидно, на різні місцеві органи влади, і ми ставимося до цього з великою повагою. Ми тут також для того, щоб відбудувати Україну. У нас є бізнес, але ми хочемо брати участь у відбудові України. Відновлення України не відбудеться в день закінчення війни, сподіваємось, що це буде швидше, воно має розпочатися сьогодні. І саме тоді нам потрібні наші місцеві органи влади, щоб забезпечити оперативне надання екологічних дозволи, дозволів на будівництво, тощо. Тому що ми тут, ми готові відбудовувати Україну, але нам також потрібна підтримка місцевої влади.
- Як підтримують українців у Данії і чи мають ваші співгромадяни розуміння нашої реальної ситуації?
Це складне питання. Перш за все, я відчуваю, що українці в Данії - це позитивна історія, якщо це можна так назвати. Українці надзвичайно корисні, вони віддані. Навіть з наявним попереднім дуже важким досвідом, люди приїжджають на роботу, щоб щось змінити, вони не хочуть сидіти на місці і просто насолоджуватися системою соціального захисту. Тож українці – це дуже позитивно для Данії загалом.
До війни, я думаю, у нас було 14 000 українців, які працювали в Данії, тож їх часто можна було зустріти на робочому місці. Для данців не рідкість працювати та спілкуватися з українцями. Як на мене, фокус на Україні занадто малий. Для мене це єдине, про що ми повинні говорити в новинах, а все інше не має значення. Адже це такий величезний тиск на українське населення, і Україна просто веде війну для нас, данців, а також для європейців і світу в цілому. Тому, як на мене, тут має бути значно більше уваги. Тож я сподіваюся, що це буде в центрі уваги в новинах, але я також сподіваюся, що вся зброя, всі боєприпаси, а також гроші для відновлення країни надійдуть якого швидше.
- Ви розповідали, що надаєте підтримку військовим продуктами харчування. Розкажіть про це детальніше.
Насправді це дві різні історії. Перш за все, наша бізнес-модель полягає в тому, що ми вирощуємо і продаємо свиней, а солдатам, як і населенню, потрібен протеїн. Тож свині, яких ми продаємо, потрапляють на бійні. Крім того, звичайно, ми підтримуємо військових окремо, надаючи свинину волонтерським та громадським організаціям. Поряд з іншою допомогою ми передали 25 тонн свинини, яке потім консервували і відправили солдатам, щоб допомогти їм перемогти у війні з росіянами.
- Ситуація на лінії фронту зараз дуже незрозуміла, яке стратегічне бачення вашої компанії на майбутнє?
Продовжувати. Ми не можемо зупинитися, ми тут, тому що вважаємо, що вести бізнес в Україні - це правильно. Ми не вагалися ні секунди з моменту ескалації війни. У нас є шестеро наших колег, які заплатили найвищу ціну - їх більше немає, і завдяки їм та всім іншим українцям ми не можемо зупинитися. Тож наша амбіція як компанії полягає в тому, щоб продовжувати працювати і продовжувати відбудовувати Україну, а також розширювати наш бізнес в Україні.
Я хотів би сказати, що, звичайно, ведення бізнесу - це найважливіше, що ми можемо зробити для того, щоб Україна була забезпечена протеїном. І, звичайно, також забезпечити сплату податків. Але з іншого боку, повертаючись до соціальної відповідальності, ми зібрали близько 30 мільйонів у Данії, які витрачаємо на соціальні проекти. Ми вважаємо, що перед нами багато роботи, ми повинні подбати про ветеранів, які повертаються з фізичними та психічними травмами. Ми маємо впевнитися, що є таким роботодавцем, який може запропонувати ветеранам хороше робоче місце. Крім того, реабілітація має відбуватися на місці, щоб вони не сиділи і не відчували себе покинутими. Тож тут велику роль відіграємо не лише ми, але й громада навколо нас.
- Каспере, у червні виповнилося 20 років від початку діяльності Вашої компанії в Україні. Що ви можете сказати про цю велику дату і чи пишаєтеся ви всім тим, що ви створили тут?
Отже, 4 червня ми відсвяткували вже 20 років і готові святкувати ще щонайменше 20. Але, звичайно, ми поважаємо час, в якому ми перебуваємо, тому ми не підтримуємо великі святкування. Ми привітали колектив і провели офіційний прийом з нагоди річниці. У нас є вісім колег, які працюють тут вже 20 років, і я дуже пишаюся ними. Звичайно, наші інші 600 інших співробітників також виконують величезну роботу, але це дійсно вражає, що у нас є вісім наших найкращих колег, які працюють тут з першого дня.
- Каспере, дякую за цю розмову. Наостанок, що Ви можете побажати нашим глядачам і Вашим колегам?
Найбільше, що я можу побажати всім в Україні - це Перемоги. Це найважливіше і перше, про що ми повинні говорити. День, коли Україна переможе у війні, настане. Ми сподіваємося, що це станеться скоріше раніше, ніж пізніше, але це дійсно те, що я хотів би побажати всім. По-друге, звичайно, міцного здоров'я і прекрасного майбутнього для всіх.
Розмовляла Оксана Камінська
Також дивіться відео-версію інтерв'ю: