 |
Дмитро Боярчук — виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна |
Українська економіка кілька раз переживала стрімку девальвацію гривні. Минулого року усе було навпаки — гривня укріплювалась. В обох випадках були незадоволені. Чому так?
Для бізнесу однозначно краще стабільність і передбачуваність, оскільки треба чітко розуміти що закладати у бізнес-план, по якому курсу заводити виручку та закуповувати товари. Але у світі немає стабільності, і я особисто виступав за те, аби курс був гнучким, тому що він відображає певні реалії — притоки по експорту, імпорту, фінансовому рахунку.
Коливання валюти — це правильно, але воно повинно бути в межах 5−10%, тоді це нормальне відображення змін на ринку. А коли курс укріплюється майже на 20% (у певний момент гривня зміцнилась на 19%, але за підсумками 2019 року цей показник становив 17%, — Ред.), тоді щось відбувається неправильно. Постраждали від цього експортери, в яких «витрати були по 27, а доходи по 23», та імпортери, які, навпаки, «завозили по 27, а вимушені продавати по 23», оскільки інші імпортери робили закупки по нижчому курсу, і той самий товар повинен коштувати дешевше.
До всього, на мою думку, укріплення гривні фактично не несло в собі системних змін. Просто склались випадкові сприятливі умови — низькі ціни на енергоресурси на світовому ринку, хороший урожай зернових в Україні і приплив спекулятивного капіталу. Більше чотирьох мільярдів доларів зайшли в ОВДП (облігації внутрішньої державної позики; за даними НБУ, обсяги ОВДП в руках нерезидентів виросли з 6,35 млрд грн (на 28.12.18) до 117,72 млрд грн (на 28.12.19), — Ред.). Україна — це дуже маленька країна з дуже вузьким валютним ринком, це були шалені обсяги як для нас. На цьому тлі прямі інвестиції в нас трошки більше двох мільярдів доларів на кінець року ($1,7 млрд за результатами перших трьох кварталів 2019 року). Тобто спекулятивного капіталу зайшло у два рази більше, ніж інвестицій, які створюють додану вартість.Якщо країна виробляє продукт, то її експорт буде рости, а валюта, відповідно, укріплюватися. У нашому ж випадку з'явилося досить багато спекулятивного капіталу, який повірив у те, що колись в країну зайдуть прямі інвестиції, які перетворяться на експорт і підтримають гривню у 2020−21 роках. Спекулятивний капітал зайшов, а прямих інвестицій у масових обсягах не видно. Гривня зміцніла, і власники ОВДП на цьому заробили. Наприклад, якщо вони на початку 2019 року придбали ОВДП під 19% річних, сиділи в гривні до кінця року, то, грубо кажучи, їх дохід за рік склав 36% — 19% на ОВДП і 17% від укріплення гривні.
У Мінекономіки розглядають два сценарії притоку інвестицій (без уточнення яких саме) у 2020 році — на рівні 3 і 6 млрд доларів, а курс гривні до долара, відповідно, буде або по 27, або по 24. На вашу думку, до якого сценарію тяжіє Україна?
Я думаю, що після тих заробітків, які отримали портфельні інвестори, вони будуть і далі заходити в ринок ОВДП. Можливо, буде також збільшуватись потік прямих іноземних інвестицій у виробництво. Україна виглядає порівняно непогано. Пройшли подвійні вибори, не має бути якихось криз, довіра до президента 60% (відповідно до опитування (листопад 2019) президенту України Володимиру Зеленському «повністю довіряють» 20,4% респондентів, «скоріше довіряють» 47,8%, — Ред.), тому, напевно, революції не намічається, час від часу відбуваються зміни в уряді та Нацбанку. Політично й економічно ситуація виглядає стабільною. Сподіваюсь, що буде прийнятий закон про землю, який стане візитною карткою, з якою можна приходити в колектив інвесторів і казати: «Дивіться, країна змінюється». Але інвестори багато чого перевіряють, якщо у 2020 році не буде зрушень по обсягах інвестицій, це буде сумно. Серед обмежуючих факторів проблеми із правом власності, землею, падіння об'ємів транзиту газу, послаблення на світовому ринку металів.
Але обвальної тенденції, що після укріплення гривня завтра розвернеться і курс буде під 50−100, немає. У нас економіка досить сильна, вона розвивається добре, і гривня або залишиться стабільно на нинішньому рівні, або може далі зміцнюватися. Але я думаю, що Нацбанк після порції негативу щодо своєї політики, не допускатиме сильного укріплення. Хоча, якщо буде притік валюти, я думаю, вони не будуть скуповувати з ринку валюту аж так, щоб гривня ослабла. У подальшому буде менш агресивне укріплення валюти. Справа в тому, що ніхто не міг передбачити приходу портфельних інвесторів у таких обсягах. Та й для них самих, напевно, це було сюрпризом. Хтось один прийшов, і далі почали заходити інші. Але, буквально, ось цей один фактор змінив усе.
Ви говорите, що економіка сильна і добре розвивається. На чому, окрім спекулятивного капіталу, вона тримається?
На чесному слові та одному крилі, так би мовити. Порівняно з 2013 роком зараз набагато краща ситуація. У нас не субсидуються енергетичні ціни, так, люди платять шалену ціну за газ, але немає субсидії Нафтогазу (до 2015 року НАК субсидувався з бюджету, оскільки був збитковим, а з 2016 року став перераховувати в бюджет прибутки, і ці кошти використовують на компенсацію учасникам програми житлових субсидій), яка дуже сильно роз'їдала баланс. Суд з Газпромом також приніс полегшення по багатьох питаннях (наприкінці минулого року Газпром, відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, перерахував Нафтогазу близько $3 млрд, — Ред.). Є плаваючий курс, який відображає ситуацію, хоча заходить спекулятивний капітал, і, я вважаю, що рішення дозволити настільки укріпитись гривні було неправильним. Почистили банківську систему, яка ніколи в нас не працювала як банківська система. Це було все що завгодно, відмивання чорного кешу, вона ніколи не працювала так, щоби брати заощадження в населення і давати їх в економіку, вона і зараз так не працює повноцінно. Тобто кредитують фактично бюджет (обігові кредити), який нічого не створює. Але, принаймні, це не банки-бульбашки. Фактично, ці зміни поставили економіку на досить сильний ґрунт.
В нас, насправді, заробітчани є основою економіки (за даними НБУ у 2018 році приватні грошові перекази в Україну сягнули $ 11,1 млрд або 8,5% ВВП, — Ред.). Гроші, які вони переказують, витрачаються в магазинах, заощаджуються і крутять інші коліщатка. Проблема в тому, що ріст ВВП в основному відбувався за рахунок споживання, певних внутрішніх інвестицій і аграрного сектору. Хоча до 2012−13 року ВВП було дзеркальним відображенням промисловості. Високі чиновники казали про creative distractions, що старі сектори (промисловість, машинобудування) руйнуються, нові (послуги) з'являються. Можливо, частково це правда, але я б наперед не забігав, я думаю, що промисловість ще довго буде значною частиною економіки. А послуги в нашому виконанні ще протягом тривалого часу не стануть їй гідним замінником. Зараз в Україні спостерігається падіння росту промисловості, зокрема, металургії через зниження світових цін. Окрім того, в не дуже конкурентної промисловості забрали її основну перевагу по ціні, коли гривня зміцнилась. Аграрії, мені здається, почуваються краще за всіх.
Разом з тим, розвиток бізнесу аграріїв сильно залежить від курсу валют. Як їм працювати в умовах постійних коливань?
Аграріям дуже важливо хеджувати (страхувати) свої валютні ризики, тому треба вимагати від Нацбанку зробити ринок хеджування робочим. Що передбачає хеджування? Є, наприклад, імпортер, який очікує, що буде купувати валюту через три місяці для своїх поставок. Він хоче себе застрахувати від підвищення курсу і готовий купити страховку, яка гарантує йому купівлю 100 млн доларів по курсу не вище 26 грн/долар. З іншого боку повинен бути експортер, який хоче застрахувати себе від того, що валюта, яка зайде до нього через квартал, не буде коштувати дешевше 26 грн/долар. Імпортер страхує себе в одну сторону, експортер — в іншу, і вони купують такий договір. Коли настає відповідна дата, імпортер повинен викупити цю валюту, а експортер — продати, це базово. Потім з'являється ціла низка інструментів (деривативів, опціонів), які дозволяють виконати контракт, якщо він вам вигідний, або відмовитись від його виконання.
Але, щоб цей ринок запрацював, повинен бути market maker, посередник. Наприклад, з’являється тенденція до ревальвації гривні. Всі вірять, що сьогодні курс по 24, але згодом стане 23−22, і весь ринок ставить на це. З'являється певний розрив — тих, хто хоче себе застрахувати на випадок подальшого укріплення, багато. Якщо ви не market maker, а, наприклад, імпортер, то ви думаєте «та нащо воно мені треба, я краще в березні куплю собі валюту по 20, і не буду укладати угоду з експортером». Відповідно ринок вже не працює. В таких умовах повинен бути market maker, який не тільки заробляє гроші, бере певну маржу за це, але й заповнює такі gaps, коли з'являється певний перекос.
Хто може бути цим market maker в Україні?
Я думаю, що в Україні, окрім НБУ, таких гравців взагалі немає. Функція market maker в цьому випадку — це ті ж самі інтервенції Нацбанку, тільки в трохи іншій формі. Так, Нацбанк виходить з інтервенціями на ринок і бере на себе певні зобов'язання хеджувати ризики. Наразі бізнес хеджується трохи в інший спосіб. Якщо імпортер вірить в те, що буде девальвація, то зразу в ціну закладається курс 30, і валюта закуповується наперед. Якщо ми бачимо тенденцію до ревальвації, то експортери починають хеджувати свої ризики. Для цього вони агресивніше заводять валюту, і тим самим ще більше посилюють зміцнення гривні. Це трошки не той механізм, який мав би бути.
Нацбанк звітує про те, що завдяки зміцненню гривні уповільнилась інфляція — за підсумками 2019 року її рівень становить 4,1%. Які можливості це відкриває для бізнесу?
Позитивні риси ревальвації в тому, що в доларах зарплата українців стане більшою (в Нацбанку говорять, що після укріплення гривні для заробітчан зросла цікавість повернутись, оскільки різниця між зарплатами зменшилась). Якщо ви подивитесь на наш ВВП в доларах, то він теж буде виглядати набагато привабливіше. Але чи дозволить усе це купити більше товарів — як на мене, ні. Хіба що ціни на нафтопродукти впали, то в цьому плані люди точно виграли. Але в різних людей різний споживчий кошик. Витрати бізнесу індексуються з огляду на курс долара та інфляцію. Тому з огляду на зміцнення гривні, послабився тиск на ціни, аз огляду на уповільнення інфляції, спаде тиск на підвищення номінальної зарплати.
Прикладний ефект не з'являється миттєво. Лише системне уповільнення інфляції протягом кількох років дозволяє, зокрема, банківській системі повернутися до нормального життя. Фактично, ті кредити, які зараз видаються, є обіговими. Їх беруть на кілька тижнів під наявні відсотки, «закривають ліквідність» і віддають.Тоді як весь світ живе при позиках під 1-2%, вам не треба мати готівку, повинен бути бізнес-план і розуміння того, звідки ви будете генерувати потік коштів і з цього працювати.
Уповільнення інфляції, у свою чергу, дозволило знизити облікову ставку до 13,5%. У планах на 2020 рік — 8%. Чи стануть гроші внаслідок цього більш доступними для бізнесу?
Частково, напевно, стануть. Але вартість кредитів — це ще і ризики, які несе банк, а також вартість депозитів. Я думаю, що цей процес не буде настільки швидким. Не менш важливо, що в Україні дуже мало якісних позичальників. У крупного та середнього бізнесу немає проблем з позиками, особливо в тих, хто зміг увіп'ятись до якогось державного банку типу Ощадбанку, Укрексімбанку тощо. У них завжди є кредитні лінії. Так, це не коштує 1−2%, і вони, напевно, не можуть зробити крупний масштабний проект, для якого, як правило, бізнес виходить на міжнародні ринки запозичень, інвестиційні проекти, чи заходить в ЄБРР.
Натомість дрібному та мікробізнесу доступ для кредитування закритий. В цьому винна й значна частина самих підприємців. Багато з них не ведуть прозорого обліку, про ПДВ та інше мова взагалі не йде, багато з них організовані як група ФОПів, і банк на таке часто дивиться не дуже добре. Враховуючи слабкість законодавства, яке зараз намагаються виправити, думаю, що вартість кредиту не скоро зменшиться. Коли ми говоримо про дрібних та мікропідприємців, ми говоримо про той бізнес, який заміняє собою певну соціальну функцію, люди працюють для того, щоб не ставати на облік у службі зайнятості в якості безробітного.
Президент анонсував програму «Повертайся і залишайся», в рамках якої бізнесу будуть надані кредити під 5-9% залежно від різних умов. Також йдеться про часткове гарантування кредитів, однак не роз'яснено деталей. Наскільки це дієвий підхід до стимулювання підприємництва в Україні?
Я дуже скептично ставлюсь до субсидованих програм кредитування, бо коли ринкова ставка кредиту під 20%, а ви даєте кредити під 5%, то однозначно йде мова про субсидії. Над цим потрібно працювати системно, досягати інфляційних цілей і зменшувати ризики кредитування, щоб ринкова ставка була в районі 8−9%. Якщо цей механізм не є ринковим, а певного роду субсидований, то він є штучним і з часом починає давати збої. Наразі дана програма підтримки — це політичне рішення, щоб у президента чи у керівництва уряду була відповідь на питання «Що ви робите?». Можливо, на початку будуть історії успіху, які покажуть по телебаченню, покладуть на стіл президенту, уряду. Але після того, як телекамери відведуть свій погляд, воно почне «жити і працювати своїм життям».
Рішення про те, чи відповідає заявник тим чи іншим критеріям, буде прийматись на низовому рівні. На тлі вигоди, яку дає різниця між ринковими і пільговими відсотковими ставками, можуть виникнути шалені корупційні ризики. Має бути контроль за контролем, щоб видати кредит під 5%. Давайте тоді просто роздавати ці гроші, може, так навіть буде простіше. Фактично, це програма соціальної підтримки, а програми соціальної підтримки часто мають низький рівень адресності, який в Україні у 2011 році впав до 30%, і я не думаю, що з тих пір ситуація суттєво покращилась.
Іншим тригером запуску української економіки може стати відкриття ринку сільгоспземель. Який зв'язок між зростанням ВВП та вільним обігом ріллі?
Ми такого дослідження не робили. EasyBusiness і Інститут майбутнього не дають методології, але кажуть «воно зросте на 10%» (за даними EasyBusiness додатковий приріст ВВП за 10 років складе від 14 до 85 млрд дол., а за даними Українського інституту майбутнього номінальний ВВП щорічно зростатиме на 6−7% — в обох випадках розмір приросту залежить від моделі ринку; — Ред.). У дослідженні Київської школи економіки приріст становить 2−3 відсоткових пункти на рік (також залежно від моделі ринку). У них них ідея була в тому, що земля буде переходити від менш ефективних до більш ефективних власників, які виробляють більше. Окрім цього перерозподілу (те, що українцям найбільше не подобається, що земля буде переходити від одних до інших), зростанню ВВП сприятиме доступ аграріїв до кредитів — за наявності застави навіть мікро- чи середній підприємець буде цікавим для банку.
До всього почуття власності змусить виробників інакше ставитись до земельних ресурсів. І ще один фактор, який складно оцінити, але сам факт того, що Україна нарешті запустила ринок землі, може служити сигналом для тих же іноземних інвесторів, що в мізках людей, які тут живуть, щось змінюється, що вони поважають право власності. Це буде мотивувати інвесторів не просто зайти на рік, купивши якісь цінні папери, а будувати бізнес.
З огляду на економічний ефект, важлива модель ринку. У проекті закону щодо обігу земель сільгосппризначення вказано обмеження на володіння землею в розмірі 10 тис. га «в одні руки». При цьому немає жодних обмежень на пов`язані особи. Які ризики це створює?
Мені із самого початку було зрозуміло, що Україні ближча модель «багато маленьких землевласників», тому що концентрація латифундій суспільством не сприймається. Власне, до того воно і дрейфує, щоб, принаймні, політично була рамка, що доходи від землі розподіляються між багатьма — навіть якщо це група пов'язаних або підставних осіб — ніж коли ці кошти легально концентруються в п'ятьох-десятьох агрохолдингах. У компаній, які орендують по 200 тис. га, будуть додаткові трансакційні витрати на те, щоб якось управляти землями, концентрувати їх. Вони будуть змушені платити посередникам — це теж певна можливість поділитись заробітками з людьми, які б за інших умов стояли осторонь. А так вони при ділі, допомагають обходити певні нормативні речі.
За будь-якого формату будуть спекуляції і зловживання, хтось виграє, а хтось програє, менш ефективні втратять, а більш ефективні зароблять. Земельна реформа не принесе позитиву нікому з тих, хто її робить. Їх «проклянуть», і хіба що вони зможуть їхати за кордон, розповідати в західних вузах як робити реформу в «третіх» країнах. Так само і з ринком праці, і з трудовим кодексом — люди, які будуть проходити через цю трансформацію, дякую не скажуть, нащадки їхні, можливо, оцінять, а можливо, ні.
За скільки років ми зможемо, умовно кажучи, подякувати земельній реформі?
За скільки років ми зможемо подякувати Гонтаревій (екс-голова НБУ Валерія Гонтарева - Ред.) за те, що вона взяла на себе цей негатив з девальвацією і чисткою банків? П'ять років минуло, а люди, мені здається, ще не готові оцінити це все. Земельна реформа — це той біль, через який пройдуть наші сучасники, може, наступне покоління буде якось оцінювати. Я думаю, що це обов'язково треба зробити. Хтось буде мати більші наділи, хтось на спекуляціях заробить, хтось втратить. Повинні подякувати Радянському Союзу за те, що вони зламали систему приватної власності в країні, і тепер відновити її дуже важко. Подивіться на промисловість, ніхто не хотів приватизувати, це було дуже болісно і погано, але тільки після того як її приватизували, вона запрацювало хоч у якомусь вигляді. А так би вона перебувала в якомусь хаотичному стані. Право приватної власності — це є основа будь-якої діяльності. Ви не можете очікувати, що економіка буде розвиватись, якщо ніхто не знає що кому належить.
Разом з тим, досі залишається актуальною проблема рейдерства, зокрема, аграрного.
Багато хто думає, що можна написати заяву до поліції чи подати скаргу до суду, і воно там якось вирішиться. Не вирішиться. Коли люди приходять в суд, вони повинні чітко доводити, що готові йти далі і відстоювати свій бізнес, навіть, зі зброєю у руках. Тому що рейдери розуміють, що є слабкість системи, а також, що з того боку можуть бути «лопухи», які на щось сподіваються. У нас суспільство абсолютно феодальне. Давайте подивимось в історію — як у феодальному суспільстві захищали свої права власності — зі зброєю у руках об'єднувались у різні спілки. Закон працює дуже слабко. Чи є у вас три роки на суди, апеляцію, касацію тощо? Яка вже буде різниця, якщо у вас все заберуть, і всі будуть розуміти, що після кількох перепродажів бізнес ніколи не повернути? Натомість є механізми оперативного реагування, приватні силові структури.
Мені здається, навіть в Києві ти не захистиш себе законом, не кажучи про регіони. Люди посеред міста захоплюють ділянку, починають будувати, всі там «хлопають вухами», а коли кажуть їм забиратись, то вже все збудовано. Якщо немає спеціалістів по застосуванню силових методів, назвемо їх так, то зі своїм законом можеш жалітись в Євросоюз чи куди інде. На Заході, звичайно, працює законодавство щодо захисту права власності. Але і там після стількох століть боротьби за ці межі — що кому належить — кожен розуміє, що не може напасти, тому що з іншого боку теж є певні сили, які дадуть відсіч, а ти втратиш ресурси і залишишся там само.
Окрім ситуації в країні, на бізнес впливає зовнішній контекст. Які ризики несе світова рецесія українській економіці в цілому та аграрному сектору, зокрема?
На світовому аграрному ринку великий попит. Мені здається, що ніхто не має проблем з реалізацією своєї продукції. Якщо її більше, то ціни це все врівноважують, але ви її все одно продаєте. Тому в цьому випадку потерпає промисловість — ринок звузився. Окрім того, що уповільнюється світова економіка, ще й Китай через війну зі штатами «відбиває» усі можливі варіанти в інших країн. Вони девальвували юань, вони субсидують свій експорт. На цьому тлі з нашого боку безсовісно не мати ніякої підтримки експорту або в плані валютної політики не думати трошки ширше за своє таргетування (досягнення НБУ цілі щодо уповільнення інфляції, — Ред.).
Чого можна очікувати на ринку паливно-мастильних матеріалів в умовах конфлікту на Близькому Сході, з одного боку, та спробах Білорусі зменшити долю поставок нафти з Росії, з іншого?
На Близькому Сході іде своя гра, раніше на це дуже сильно реагували, і ціна на нафту вилітала на рівень 70−100 доларів за барель. Зараз на все це реагують досить спокійно головним чином тому, що в Штатах агресивно розвивається видобуток нафти, і, якщо раніше вони були імпортерами, то зараз вони починають експортувати. Щодо ситуації в Білорусі, то ринок нафтопродуктів конкурентний, це не газ, який йде тільки по трубі. Паливо перевозиться в цистернах, залізницею, автомобілями, і я не думаю, що тут для України можуть бути якісь проблеми. Яка різниця звідки імпортувати — з Литви чи з Білорусі. Мені здається, що ті бензинові кризи, які створювались в Україні раніше, були штучні, це були якісь «розборки» між трейдерами. Якщо це все прибрати, то ринок абсолютно конкурентний, постачальників багато.
Нацбанк у своїй програмі на 2020 рік планує працювати над розвитком фінансової грамотності населення. Чи жили б ми краще, якби були більш фінансово грамотними?
Я думаю, що жили б краще, тому що рішення уряду по багатьох фінансових питаннях базуються на сприйнятті цих рішень населенням. У нас пенсійна система, фактично, банкрут. Люди середнього віку не мають пенсійного майбутнього взагалі. Демографічна ситуація така, що молодь буде їхати звідси, і це буде нормально, і на скільки б економіка не виросла, достатня пенсія — це утопія, міф. Уряд мав би вийти і сказати: «Люди, ми можемо забезпечити вам умовно півтори тисячі гривень пенсії. Все інше — навіть і не мрійте, ви повинні забезпечувати самі. На цьому зупиняємось, і просто доводимо тих людей, які сподівались на солідарну систему. Молодшим — створюємо умови, щоб вони накопичували самі». Але той, хто скаже таке, стає політичним трупом у ту ж секунду.
Люди попадаються на багатьох питаннях, починають гратись у валютні качелі, а цього робити не можна. Тому що той, хто займається цим професійно, як правило, виставляє таку маржу, що незалежно від того, продаєш ти чи купуєш, заробляє саме він, а не той, хто бавиться у це. Щодо швидких позик, то люди, напевно, і розуміють, що це дорогі гроші, але якщо ви прийдете в банк, то вас там будуть довго перевіряти на кредитоспроможність, а тут все досить швидко. Але у простоти є своя ціна.
PigUA.info за матеріалами agravery.com