Рішення про спорудження паркану було ухвалене в умовах загальноєвропейського занепокоєння поширенням АЧС — висококонтагіозного вірусного захворювання, небезпечного для домашніх свиней і диких кабанів, проти якого досі не існує ефективної вакцини. Хоча вірус не становить загрози для людини, його поява в країні автоматично запускає жорсткі обмеження на переміщення тварин і торгівлю, що особливо болісно б’є по експортерах.
Для Данія економічний аргумент був ключовим із самого початку. Свинарство є однією з опор національного аграрного експорту, і будь-який спалах АЧС міг би заблокувати доступ до зовнішніх ринків та коштувати галузі мільярди євро. Саме тому влада неодноразово наголошувала, що країна «не може дозволити собі ризикувати».
Законодавчу основу для проєкту парламент ухвалив у 2018 році. Того ж року були видані екологічні дозволи, а безпосередні будівельні роботи тривали протягом 2019-го. Офіційно про завершення проєкту повідомили в грудні 2019 року. Орієнтовна вартість огорожі становила близько 11 млн євро — сума, яка одразу стала предметом гострих публічних дискусій.
Паркан спроєктували спеціально для стримування диких кабанів. Його висота становить близько 1,5 метра, а нижня частина частково заглиблена в ґрунт, щоб унеможливити підкоп. Водночас у конструкції передбачили постійні проходи в місцях водних артерій, інфраструктурних перетинів і невеликі «вікна» для дрібніших тварин. Такий підхід, за задумом розробників, мав поєднати санітарну функцію з мінімізацією шкоди для екосистем.
Саме екологічний аспект став одним із найконтроверсійніших. Критики проєкту вказували на ризик фрагментації середовищ існування та порушення міграційних маршрутів дикої фауни в межах Шенгенської зони, де внутрішні кордони традиційно залишаються «прозорими». Навіть наявність спеціальних проходів не зняла побоювань, що суцільна лінія огорожі змінить екологічну пов’язаність територій.
Під сумнів ставили й ефективність такого заходу. Фахівці неодноразово нагадували, що АЧС поширюється не лише через безпосередній контакт диких кабанів, а й через людський фактор — переміщення заражених продуктів, недотримання правил утилізації харчових відходів, транспорт і обладнання. Це зміщує акцент із виключно «бар’єрного» підходу до ширшого комплексу санітарного контролю, нагляду та просвітницької роботи.
Водночас European Food Safety Authority у своїх оцінках зазначає, що огорожі можуть бути корисним інструментом контролю популяцій диких кабанів і стримування поширення вірусу — але лише за умови поєднання з іншими заходами. Серед них — активний відстріл і регулювання чисельності, швидке виявлення та утилізація туш, постійне обслуговування інфраструктури та жорсткий епізоотичний нагляд. Самі по собі паркани проблему не вирішують.
У Данії огорожа стала лише одним елементом ширшого «санітарного пакета». Національна стратегія також включає інформаційні кампанії на автошляхах і зонах відпочинку, попередження щодо поводження з харчовими відходами, посилений контроль за дикими кабанами та готовність до швидкого реагування у разі підозри на АЧС.
На тлі нових спалахів АЧС у різних регіонах Європи дискусія про доцільність фізичних бар’єрів знову активізувалася. Приклад Данії часто наводять як символ того, як загроза епізоотії може матеріалізуватися у постійну інфраструктуру профілактики — попри запитання щодо вартості, екологічних наслідків і реальної ролі людського чинника у поширенні хвороби.
Чи є данський паркан необхідним захистом для стратегічної галузі, чи радше дорогим символом страху перед вірусом, контроль над яким значною мірою залежить від поведінки людей, — це питання й надалі залишається предметом європейських дебатів.