Як правило, для внесення гною на поля використовують два типи навісних тракторних аплікаторів:
• культиватор з внутрішньогрунтовим інжектуванням (інжектор) — незамінний інструмент при внесенні несепарованого гною, адже дає йому можливість потрапляти безпосередньо у товщу ґрунту;
• аплікатор поверхневого внесення — його частіше за все застосовують для внесення рідкої фракції гною.
Поверхневе внесення
Аплікатори для поверхневого внесення також поділяють на два типи: низькопрофільні та розбризкувальні (тарілчасті). Кожен має свої особливості. Так, наприклад, низькопрофільні аплікатори (фото 1) вносять гній через численні сопла, розташовані низько над землею. Завдяки цьому знижується емісія запахів та мінімізуються втрати аміаку. Крім того, для їх роботи не обов’язковий високий тиск, і при внесенні через сопла гній не поширюється на велику відстань від фізичної ширини аплікатора.
Фото 1. Низькопрофільний аплікатор
Принцип роботи розбризкуючого аплікатора (фото 2) полягає у тому, що гній випускається вище над землею та, б’ючись об тарілку, розбризкується значно ширше. Для нормальної роботи аплікаторів даного типу потрібен значно вищий тиск, ніж для попереднього. Цим самим скорочується максимально можлива відстань перекачування гною для роботи із аплікатором розбризкувального типу.
Фото 2. Розбризкувальний аплікатор
Інжектори
Одним із найбільш ефективних способів внесення гною вважають внутріґрунтове інжектування культиватором. Це дозволяє суттєво збільшити кількість азоту, доступного для росту рослин, оскільки при поверхневому внесенні суттєва його частка втрачається. При розбризкуванні гною по поверхні ґрунту аміачний азот починає одразу ж розвіюватися, наприклад, уже в день внесення втрачається близько 35% аміачного азоту.
Використання шлангової системи з культиватором внутріґрунтового інжектування порівнюючи із поверхневим внесенням дозволяє на 50% знизити обсяг гною, необхідний для задоволення потреби рослин в азоті. Такий спосіб може не підійти тим тваринницьким господарствам, які не мають власних земельних угідь. Але для ферм, які мають відповідну кількість землі, збереження аміачного азоту навпаки буде позитивним критерієм, оскільки це дозволить задовольняти потреби в азоті на більшій площі посівів.
Розрізняють інжектори дискові та культиваторного типу. Дискові роблять у ґрунті вузький розріз глибиною 5-10 см, в який інжектується рідкий гній. Такий тип інжекторів добре працює при внесенні гною в міжряддя просапної культури. Однак порція гною повинна бути мінімальною, щоб той, який не ввібрала земля, не виливався на поверхню.
Інжектори культиваторного типу відкривають під поверхнею ґрунту горизонтальний розріз на глибині 10-15 см. Це дозволяє вносити гній по всій ширині плуга, що зазвичай становить 30 см. Культиватор перешкоджає попаданню в грунт рослинних решток, що знаходиться на поверхні. Він також дозволяє вносити більше гною в порівнянні з дисковими інжекторами без виходу гною на поверхню.
При внутріґрунтовому інжектуванні гною у зовнішнє середовище виділяється менше неприємних запахів. Адже пахучі компоненти гною зв’язуються частками ґрунту і не вступають в контакт з повітрям. А добре розпушування ґрунту, в який було правильно внесено органічне добриво, сприяє аеробному розкладанню гною і неприємний запах не виділяється. Це одна з головних переваг такої системи, адже проблема зниження емісії неприємних запахів постає вкрай гостро.
Крім того, при внесенні гною шланговою системою з використанням дискового або культиваторного інжектора відбувається одночасна обробка ґрунту, яка може бути корисною для подальших технологічних операцій при вирощуванні сільськогосподарських культур.
Важливі деталі
Незалежно від типу шлангової системи внесення гною (аплікатор або інжектор) шланг рекомендують оснащувати захисною системою — шарнірною трубою. Вона захищає буксируваний шланг при поворотах трактора і від пошкодження культиватором.
Не менш важливим елементом інжекторів і аплікаторів для внесення гною є гідравлічний роздільник , який розподіляє гній від труби подачі по декількох шлангах для рівномірного внесення гною по всій ширині аплікатора або інжектора, і виключає вірогідність засмічення отворів. Ця опція особливо актуальна для інжекторів культиваторного типу.
Для контролю внесення необхідної кількості гною в ґрунт аплікатор має бути оснащений електромагнітним витратоміром із дисплеєм для установки в кабіні трактора. І тоді оператор, в залежності від потужності буксирувального трактора, зможе варіювати його швидкість для правильного дозування добрив.
Буксирувальний трактор краще оснастити системою GPS навігації. Це, по-перше, додасть зручності роботі у нічний час, а також дасть можливість будувати електронні карти полів, щоб вносити гній на те чи інше поле із точним визначенням його фактичних обсягів.
Культури-любителі рідкого гною
Рідкий гній є не лише хорошим основним добривом, багатим на фосфор та калій. У ньому міститься також значна частка азоту, який у рідкому гної представлено аміаком, частково в органічно зв'язаній формі. При внесенні без витрат аміак діє так само добре, як і мінеральні добрива. Але органічний азот повинен спочатку змінералізуватися. Тому ця частка азоту з рідкого гною діє із затримкою та лише частково.
На це слід звернути увагу, якщо бажаєте перейти на удобрювання рідким гноєм. Для такої стратегії внесення гною важливі два питання: які культури сприймають рідкий гній якнайкраще та за яких умов внесення рослини максимально використають цінні поживні речовини?
Найкращим «поціновувачем» рідкого гною однозначно є кукурудза. Отже, якщо ви вирощуєте цю культуру, то щонайперше маєте вивозити на поле рідкий гній. Подібно бурякам та пізній картоплі, вона засвоює запас вивільненого в ґрунт азоту найповніше та реагує на органічний азот значно краще, ніж зернові та ріпак.
Це пов’язано із тривалістю росту впродовж основного періоду мінералізації гною. Окрім того, підрихлене посівне ложе та обмежене затемнення «піклуються» про те, щоб ґрунт швидше нагрівався, а рослини добре засвоювали азот. При внесенні органічного добрива впродовж кількох років поспіль (від трьох-п’яти років) господарство досягає такої врожайності кукурудзи, як і при внесенні мінерального азоту в обсязі 30-100 кг/га.
Оптимальний строк унесення добрив для кукурудзи, зазвичай, квітень. Якщо негайно загорнути рідкий гній, то втрати аміаку для багатого на суху речовину рідкого гною свиней будуть набагато нижчими, ніж у разі пізнішого внесення на розвинуті посіви. Хоча на чутливих до ущільнення глинистих ґрунтах може бути доречним внесення рідкого гною після висівання. Там високим є ризик зниження врожайності кукурудзи через ущільнення ґрунту. Однак на важких ґрунтах дедалі частіше спершу сіють кукурудзу, а вже потім завозять рідкий гній: за можливості — у прохолодну погоду та перед опадами, застосовуючи для цього інжектори культиваторного типу.
Оптимальний обсяг рідкого гною під кукурудзу — 150-200 кгзагального азоту на 1 га. Це рівнозначно 27-36 м3 свинячого рідкого гною.
Багато організацій, які надають механізовані послуги, готуючись до чергових унесень рідких добрив, налаштовують колеса тракторів та бочок таким способом, щоб їхні колеса проходили між рядками кукурудзи. Така готовність влаштовує і тих тваринників, які на початок червня планують востаннє спорожнити ємності з рідким гноєм.
Дія азоту рідкого добрива на озимих зернових піддається калькуляції. Порада: вміст аміаку та його втрати мінімізуються завдяки низьким температурам пізньої зими та сучасній техніці для внесення.
Незадовільна дія азоту може проявитися, якщо вносити рідкий гній на початку квітня. Причини: у квітні нерідко випадає менше дощів. Якщо рідкий гній засохне у верхніх шарах ґрунту, то азот не зможе більше засвоюватися. Якщо потім випаде дощ, то добрива додатково вимиються. Що вища вірогідність квітневої засухи, то важливіше внести добрива у березні. Рекомендують такі норми внесення: від 100 до 120 кг/га амонію-N (24-29 м3 5%-ного рідкого гною свиней, бажано поєднувати з мікробнокомпенсуючими речовинами).
Ріпак потребує раннього внесення рідкого гною. Удобрюючи ріпак, можна добре заощадити мінеральний азот завдяки рідкому гною. Восени ріпак потребує внесення азоту лише після дощових літніх періодів або після розкидання соломи. В цей період, згідно з рекомендаціями, удобрювати можна органічними добривами — максимально 80 кг/га загального азоту або, відповідно, 40 кг/га у формі аміаку.
В основному, згодом рідкий гній загортають разом із соломою. При цьому проблемою може бути нерівномірне розподілення соломи. Тому в місцях з більшою кількістю соломи амонію азоту фіксується більше, ніж там, де соломи менше. Як наслідок, посіви ріпаку восени неоднакові.
Рідкий гній під ріпак треба внести вже в лютому, до того, як рослини сформують велику кількість бутонів. Бо гній може пошкодити їх. Ріпак добре розвивається, як показує досвід, після одного внесення добрив у кількості 100-120 кг/га азоту у формі аміаку.
Проблема може бути в разі дощової пізньої зими, коли на поле тривалий час не можна заїхати, і ріпак вже увійшов у фазу формування стебла. Тоді вже може сформуватися забагато бутонів, і доведеться відмовитися від внесення рідкого добрива та вдатися до мінеральних.
Для того, щоб розрахувати, скільки короткостроково можна заощадити азоту як мінерального добрива завдяки рідкому гною, потрібно визначити частку аміаку в гноєві.
Якщо, приміром, рідке добриво вносити як основне і не загортати, то завдяки цьому можна легко передбачити загальний потенціал урожаю. У цьому разі діє фактично лише аміак, оскільки ґрунтові мікроорганізми проблемно можуть розщеплювати органічний азот. Коли ж, навпаки, рідкий гній загортають, тоді можна зарахувати також частину органічно наявного азоту. Якщо, наприклад, внести багатий на суху речовину рідкий гній якраз перед висівом кукурудзи, то близько 25% буде засвоєно рослинами ще цього року.
Довгостроково можна запланувати щонайвище 40% мінеральної дії органічно зв'язаного азоту. Тоді мінералізація триває не лише впродовж періоду росту рослини, а й восени, не зважаючи на небезпеку зимового вимивання.
Завдяки сучасній техніці, правильно визначеним нормам та дотриманню строків внесення гною можна оптимально використовувати азот з рідкого гною. Рідкий гній доречно вносити як під основний обробіток восени, так і навесні під час вегетаційного періоду. Що ближче при цьому момент внесення гною до звичного терміну внесення мінеральних добрив, то кращою буде дія азоту. Для максимально чіткого визначення дії останнього необхідно визначити вміст аміаку в рідкому гноєві. Крім того, завдяки дослідженню на мінімум азоту, ви можете визначити мінералізаційний потенціал ґрунту і таким чином оптимізувати норму внесення рідкого гною.