Чи потрібні свинарям консультанти?

На початку становлення свинарської галузі в Україні, жага до знань вітчизняних виробників змушувала їх шукати відповіді на питання деінде. Актуальними були освітні поїздки за кордон, а особливої популярності набули послуги консультантів, яких запрошували в Україну для вирішення проблем та покращення ефективності бізнесу. Про зміни у галузі та нові рішення за останні 10 років спілкувалися з міжнародним експертом зі свинарства Альберто Морільйо (Іспанія).

Альберто Морільйо, міжнародний експерт зі свинарства

— Наскільки «популярні» консультаційні послуги у світі й пост-радянських країнах зокрема?

Нині, як і раніше, консультаційні послуги — must have у свинарстві. Навіть комплекси із найвищим статусом здоров’я поголів’я та виробничими показниками можуть не помічати деяких проблем. Не дарма кажуть: «у розпалі битви не розрізняєш ворогів». Коли на ферму приїздить консультант, він може швидко оцінити ситуацію і підказати, як оптимізувати виробничі процеси.

Стосовно попиту на консультаційні послуги у світі… Ті виробники, які давно працюють у свинарстві, стали досвідченішими, поступово збільшили потужності й штат працівників. Часто це може стати причиною того, що дрібні недопрацювання «ховаються» від уваги і псують економічні показники підприємства. Консультант може легко виправити таку ситуацію.

Більшість господарств думають, якщо вони мають виробничі дані, то вже володіють всією інформацією. Зі свого досвіду скажу, це не завжди так. Тому, коли працюю з виробниками, намагають запроваджувати такі системи обліку, які дозволяють конвертувати показники так, щоб отримати максимально чітке розуміння економічної «картини». Тоді зрозуміло, що і як треба скоригувати.

Консультанти, це ті люди, які допомагають свиногосподарствам виходити на якісно новий рівень, «перестрибуючи» одразу через кілька сходинок. Починалося все з  ого, що розповідали свинарям елементарні речі — як правильно годувати тварин, управляти стадом. Цей етап уже пройдений, настав час аналізу даних.

— Ви не раз бували в Україні в якості консультанта. Ті послуги, які надаєте тут, відрізняються від запитів закордонних господарств?

Усі візити різняться. Іноді я приїжджаю просто переглянути схему годівлі, іншим разом — допомогти вирішити конкретну ветеринарну проблему. Якщо не брати до уваги пострадянські країни, то комплексні аудити нині — нетипова послуга. В основному візити передбачають вирішення одного-двох питань.  Це оптимальна співпраця: прагнете розробити програму управління, покращити певні показники чи ерадикувати захворювання — викликаєте консультанта.

— Якщо порівнювати ефективність вітчизняного виробництва свинини із, приміром, європейським, на якому рівні Україна?

Продуктивність провідних українських свинокомплексів цілком співставна з більшістю виробників-лідерів у ЄС. Але варто брати до уваги, за якими показниками порівнювати. Наприклад, Іспанія — не найпродуктивніша свинарська країна Європи з точки зору кількості поросят на свиноматку на рік. А от у питаннях економіки — дійсно профі.

Україна не відстає від найкращих гравців за своїми виробничими показниками. Проте над економікою ще треба працювати. Хоча «розрив» не критичний.  

— На вашу думку, чи мають українські свиногосподарства «типові» помилки у роботі?

Назвати це помилками складно, адже виробники використовують ті ресурси, які їм доступні. Маю на увазі, наприклад, реконструкцію приміщень. В Україні багато свиногосподарств, переобладнаних із колишніх молочнотоварних ферм. Як наслідок — зависокі стелі, заширокі дверні отвори тощо. Таких «відхилень» не було б, якби приміщення будувалися одразу під вирощування свиней.

Ще один недолік — наслідування данських стандартів. Багато хто побував на тамтешніх підприємствах і переконаний, що все побачене там — єдине правильне рішення. В Іспанії, наприклад, свинарі йдуть своїм шляхом і від цього не стали менш прибутковими. Країна — друга у світі за експортом свиней, обійшовши Німеччину, Данію та інших колег у ЄС.

— Альберто, ви — співвласник компанії, яка тестує ефективність різних продуктів для галузі, щоб дати незалежну оцінку. Як ви думаєте, чи є в такого бізнесу перспективи розвитку на вітчизняних теренах?

Цілком можливо. Це власне не бізнес, а послуга, якою могли б користуватися виробники і в Україні. Адже ринок зараз насичений новинками, а от наскільки вони ефективні та чи вартий результат, який забезпечать, інвестицій — у більшості випадків невирішене питання.  І щоб знайти на нього відповідь нерідко доводиться «набити гулю».  А цього можна легко уникнути.

Власне, щоб такі послуги у країні з’явилися, потрібно бути відкритими до їх впровадження. До цієї справи не треба залучати державу. Тоді це буде бізнесом з чесною конкуренцією.

— У світі все більше актуалізується тенденція так званого контрактного виробництва свинини. Знаю, що ви особисто розвивали цю модель у Польщі. На вашу думку, наскільки реально запровадити її в Україні? Що для цього потрібно? 

Найбільші інвестиції — у цеглу. Щоб цього уникнути, і почали розвивати таку модель. В Іспанії ініціатива найчастіше виходить від підприємства, що має комбікормовий завод і ферму-репродуктор (хоча остання також може контрактуватися). Воно домовляється з селянином про те, що стане його гарантом у банку для отримання кредиту на будівництво відгодівельника. Підписується угода, в якій чітко визначено умови співпраці. Традиційно власник тварин платить відгодівельнику фіксовану суму за кожне «свиномісце», забезпечує кормами та ветеринарним супроводом. Інша сторона бере на себе догляд за тваринами, оплату комунальних послуг та амортизацію приміщення. Співпраця не може бути перервана допоки власник відгодівельника не виплатить кредит, який брав на будівництво ферми. Тоді, якщо інший виробник запропонує кращу ціну, він може обирати, з ким підписувати контракт.

Така модель — не просто оптимальне рішення щодо інвестицій, а ще й забезпечення робочими місцями та розвитку сіл.

Ми впроваджували такий проект у Польщі. Спочатку ідею не сприймали серйозно і не вірили, що вдасться її реалізувати. Проте за чотири роки маємо 1500 ферм-відгодівельників, які працюють на контрактних умовах. Однак, щоб бізнес був рентабельним, потужність ферми не має бути меншою 400 голів. Це перевірено на практиці!

Щодо реалізації такої моделі в Україні, не бачу жодних перепон. Просто треба, щоб хтось почав і продемонстрував іншим позитивний досвід. Тоді ця практика швидко пошириться і налагодиться. 


За матеріалами журналу «Прибуткове свинарство» №2 (44), квітень 2018р.