 |
Томмі Херрінг, власник компанії Hog Slat |
- Розкажіть історію становлення вашого бізнесу? З чого все починалося?
- Це сімейний бізнес. Мій батько та його брат починали із ферми на 500 свиноматок. 1969-го поголів’я зросло до трьох тисяч. Будуючи майданчик для дорощування, не змогли знайти підлогу, яка б відповідала нашим потребам. Тому, покладаючись на досвід, самі почали займатися її виробництвом. Сусідам-фермерам така щілинна підлога сподобалася, з’явилися перші замовлення, що врешті розвинулися в глобальний бізнес. Через три роки розширили арсенал обладнання для свиноферм, а з 1989-го року почали будувати свинокомплекси «під ключ».
1994-го, коли весь бізнес лежав на батькових плечах, я та два мої брати вирішили об’єднати два напрями — вирощування свиней і виробництво обладнання — в одну компанію. Відтоді ми наростили поголів’я до 25 000 свиноматок.
Можна сказати, що сьогодні Hog Slat більше орієнтована не на свинарство, а на будівництво свиноферм, які повністю укомплектовуємо обладнанням власного виробництва. Маємо два великі заводи, де його виготовляємо (у Північній Кароліні та Небрасці), та чотири, які спеціалізуються на щілинній підлозі (у США і Румунії). Крім того, ліцензоване виробництво бетонних плит у Чилі та Мексиці.
Свиней вирощуємо виключно у США. Замислювалися над тим, щоб відкривати свиноферми в інших країнах, але є побоювання, що не зможемо забезпечити належний менеджмент. Тому поки займатися свинарством за межами Америки не поспішаємо.
- Нині в Україні орієнтуються на європейські технології виробництва свинини, американські — мало відомі. Думаєте, причина тому — відстань?
У Східній Європі працює небагато американських компаній. Більше того, американський та європейський ринки дуже відрізняються. У США середній розмір ферм — 25 тис. свиноматок (найменші налічують 10–12 тис.), у той час, коли в більшості країн Європи маточне поголів’я у господарствах невелике (250–500 голів). Відповідно до цього відрізняється менеджмент і технічне обладнання свинокомплексів.
Український ринок набагато привабливіший для американських компаній, оскільки він розвивається. У вас, на відміну від європейських країн, є достатньо землі, щоб будувати великі ферми. Крім того, клімат в Україні та США також схожий (у тих штатах, де вирощують свиней): взимку — холодно, влітку — спекотно. Це впливає на технології утримання свиней.
- З точки зору інвестора, що перешкоджає почати вирощувати свиней в Україні?
- На наш погляд, інвестувати у свинарський бізнес тут поки проблематично. Немає прозорості у земельних питаннях, ситуація в країні нестабільна, державні органи не створюють умов для залучення іноземних інвесторів. А це, погодьтеся, не переконує вкладати гроші.
- Наскільки захищеними почувають себе американські свинарі?
- У США діє низка організацій, які підтримують свинарів як на національному, так і на рівні штатів. Зокрема, фонд Pork Checkoff, який формують самі виробники. Держава його не субсидує. З цього фонду виділяють кошти (40 центів із кожних 100 дол. за реалізованих на забій свиней) на дослідження та наукові розробки, освітні програми, популяризацію свинини, тобто усе, що сприяє розвитку галузі загалом. До того ж, у США з 1921-го діє Packers and Stockyards Program, яка виникла через необхідність захищати інтереси фермерів, коли заготівельники затримували плату за поставлених тварин. Створена державою організація почала контролювати процес розрахунку. Якщо фермеру не заплатили у день поставки, із переробника стягнуть штраф — нині це близько 11 тис. доларів. В Україні, як мені відомо, оплату можна чекати кілька тижнів. Така схема погано позначається на грошовому потоці і ліквідності підприємства.
Слід зазначити, що жодний фонд в Америці не лобіює політичні інтереси свинарів. Якщо виробники прагнуть змін на законодавчому рівні, то самостійно розробляють рекомендації, які передають державним органам. Ті їх розглядають і, якщо вважають правомірними, вносять зміни у нормативні документи. При цьому розробка поправок та доведення їх переваг — це колективна робота виробників, асоціацій і наукових установ. В американському конгресі немає людей, які б відстоювали інтереси аграріїв, адже мало хто з його представників (близько 3%) займається рослинництвом чи тваринництвом та розуміється на особливостях аграрного сектора.
- Наскільки прибуткове свинарство в Америці?
- Останні 10 років чистий прибуток свинарів складає у середньому 8–10 доларів США на голову. Тому всі працюють над зниженням собівартості. Україна в цьому, до речі, має вагому перевагу — у вас відносно дешева кормова сировина.
У свинарському бізнесі також важливий баланс: у проект не варто вкладати зайвого, оскільки це марні перевитрати, однак і занадто економити не можна, бо, врешті, спричините виробничі проблеми і, відповідно, низьку ефективність.
Як доводить наш досвід, щоб свинарство було «в плюсі», необхідний «розумний» менеджмент виробничих витрат і створення відповідних умов для роботи персоналу, оскільки саме від працівників залежить результат усієї справи.
- Чи діють у вас якісь спеціальні програми практичної підготовки працівників свиноферм різних рівнів?
- Так, є і довго-, і середньострокові. Як на мене, найкращий варіант підготовки людей для роботи на свинофермі — навчання у невеликих місцевих коледжах, де вони отримують основні знання та навички, а далі, працюючи на фермі, здобувають практичний досвід. Однак, оскільки галузь розвивається, знання регулярно актуалізують на різноманітних стажуваннях. Пройти курс навчання та кілька років працювати в господарстві недостатньо, працівник повинен постійно розвиватися. Найголовніше тут — професіоналізм людей, які проводять навчання, простота і зрозумілість викладення матеріалу. Тому для цього потрібно залучати найкращих фахівців.
- У США консультаційні послуги дорого коштують?
- Є багато консультантів, їх підходи до роботи дуже відрізняються, відповідно, і вартість послуг варіює. Більшість свинарів у США — великі виробники, які рідко користуються консультаційними послугами. Це потрібно лише у тому випадку, коли виникає специфічна проблема, а власні спеціалісти її не в змозі вирішити. Однак такі послуги мають один недолік: часто виробник звертається до консультанта, платить за його рекомендації, але нічого у своїй роботі не змінює. У результаті це марна трата і коштів, і часу.
- Якщо вже згадали про специфічні проблеми, як в Америці справляються з епідемічною діареєю свиней?
- Боротися із будь-якою хворобою, включаючи ЕДС, складно. Можна посилити заходи біобезпеки, але бути впевненим у безпечності кормів та транспорту складно. Тому в Америці більшість свинарів мають свої власні скотовози, щоб самостійно їх мити та дезінфікувати (для цього обладнують спеціальні зони), витримуючи між поставками тварин 24–48 годин.
ЕДС небезпечна ще й тим, що вірус може передаватися повітрям. Так, деякі американські свинарі ставлять фільтри, щоб максимально очищати вхідне повітря і не допустити проникнення інфекції. Але це дороге задоволення: витрати на одну голову збільшуються на 1–2 дол. США.
Крім того, у США проти ЕДС доступні вакцини. Звичайно, використовувати їх як інструмент у боротьбі з вірусом можна, але це не панацея. Найефективніший спосіб не допустити ЕДС на ферму — дезінфекція та суворі правила біобезпеки.
- Вивчивши ситуацію в Україні, як бачите подальший розвиток галузі?
- Інвестори розуміють, що в Україні можна вирощувати зерно, яке тоді конвертувати у кілограми м’яса. Це створить додаткові робочі місця, сприятиме розвитку галузі і покращуватиме продовольчу безпеку країни. Кінцеву продукцію можна реалізувати як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Це реальна можливість для України і, як на мене, глобально конкурентна.