 |
Олексій Шептуха, технічний консультант зі свинарства. |
НЕСПЕЦИФІЧНІ ПРИЧИНИ ДІАРЕЇ
Є основними «провокаторами» різних інфекційних захворювань (як шлунково-кишкового тракту (ШКТ), так і респіраторних), оскільки сприяють поширенню патогенів на фермі та ослабленню стійкості імунної системи свиней до збудників. Це, насамперед:
- Санітарно-гігієнічні умови у цеху опоросу. Щоб максимально знизити бактеріально-вірусне навантаження на новонароджених поросят, треба ретельно очищати, мити та дезінфікувати не тільки приміщення і станки, а й шкірніпокриви свиноматок, які можуть бути розносником інфекції. Для цього рекомендують застосовувати йодовмісні препарати. Не менш важливо правильно здійснювати санітарну обробку цеху, пам’ятаючи, що під решітчастою підлогою теж виробниче приміщення, а гноєзбірна ванна — «реактор» розвитку бактерій на фермі. Тому щоразу при дезінфекції цеху за принципом «порожньо–зайнято» треба піднімати решітки, ретельно мити та дезінфікувати їх. Якщо у господарстві переважає (50% і більше) бетонна щілинна підлога, для її дезінфекції треба застосовувати у 1,5–2 рази більше дезінфектанту, ніж рекомендовано. Щоб гарантовано знищити всі збудники, процедуру обробки треба повторювати 2–3 рази, а період «вистоювання» приміщення має складати 3–4-и дні.
- Температурний режим. Передбачає підтримання температури, комфортної як для свиноматки (23 °С), так і для поросят (30–34 °С). Цього досягають за рахунок лампи чи килимка для обігріву, або спеціальних навісів у зоні гнізда.
- Годівля свиноматок повинна максимально відповідати їхнім фізіологічним потребам і продуктивності. Якщо впродовж поросності годівля буде незбалансованою за умістом амінокислот, мінералів та енергії, поросята недоотримають поживних речовин, необхідних для росту та розвитку. Це підвищить їхню схильність до інфекційних збудників: E. сoli, клостридій чи стрептококів. Крім того, незбалансована годівля лактуючих свиноматок негативно позначиться на молочності та кондиції свиноматок.
- Токсичність корму. Згодовування корму, зараженого мікотоксинами, теж може спричинити діарею у поросят. Для підтвердження та профілактики треба досліджувати кров свиноматок на наявність мікотоксинів мінімум 2–3 рази на рік. Для цього відбирають маркерну групу свиноматок, забирають зразки крові для біохімічного аналізу. Також аналізують рівні вітаміну А та Е у крові. На основі цього спостерігають динаміку умісту токсинів у крові й роблять висновки щодо можливості мікотксикозів у свиней.
- Синдром метрит-мастит-агалактії (ММА) — характеризується запаленням матки, відсутністю молозива та молока, що в результаті спричиняє істотні економічні втрати для підприємств. При цьому варто правильно визначити стратегію вирішення проблеми. Якщо захворювання спостерігають у молодих тварин, їх доцільно лікувати. Якщо ж синдром ММА фіксують у тих самих тварин кілька поросностей поспіль, правильне рішення — вибраковувати.
- Відсоток ремонту стада. Після опоросу технологи та ветеринари повинні визначити, який відсоток свиноматок вибракують. На їх заміну за час підсисного періоду (4-и тижні) провести карантинування та акліматизацію ремонтних свинок перед осіменінням. Водночас, слід зважати, що відсоток ремонту маточного стада не повинен перевищувати 40%, інакше істотно зростає ризик розвитку ротавірусної інфекції першопоросок та їхніх гнізд.
ІНФЕКЦІЙНІ ЗБУДНИКИ ДІАРЕЇ ПІДСИСНИХ ПОРОСЯТ
Специфічними причинами діареї поросят упродовж підсисного періоду та після відлучення є бактерії, віруси та найпростіші, зокрема E. сoli, Salmonella spp., Clostridium perfingers і Clostridium difficile, ротавірус, коронавірус та Cryptos. раrvum. Проте, за даними досліджень науковців Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, які упродовж півроку виявляли збудники діареї у підсисних поросят, вдалося встановити, що типовими причинами розладів ШКТ у тварин є колібактеріоз, ротавірусна інфекція, епідемічна діарея свиней (ЕДС), клостридіоз, а також комбінації ротавірусу й колібактеріозу, ротавірусу та ЕДС. Відтак, особлива увага ветеринарів має бути зосереджена на діагностиці, профілактиці та лікуванні E. сoli, клостридіозу й ротавірусної інфекції.
Колібактеріоз
Гостра інфекційна хвороба молодняка свиней, спричинена грам-негативною паличкоподібною бактерією E.coli, що супроводжується проносом, тяжкою інтоксикацією організму, зневодненням та летальними наслідками. Може протікати як хронічно, так і епізодично.
Патогенна кишкова паличка виробляє в кишечнику токсини (STa, STb, LT), які стимулюють виділення електролітів і води слизової кишечника, спричиняючи зневоднення організму. Пронос з’явиться впродовж перших 2–3 годин після зараження і може розвиватися як в окремих поросят, так і в цілих гніздах. У тяжких випадках падіж новонароджених може сягати 70%.
Діагностика захворювання передбачає лабораторне дослідження вмісту кишечника або ректальних мазків. Колібактеріоз лікують антибіотикотерапією. Проте варто бути обережним, адже бактерія швидко пристосовується до препаратів, ускладнюючи лікування. Кращим методом є профілактика шляхом вакцинування поголів’я. Хоча на практиці 99,9% господарств вакцинують поросних свиноматок, спалахи захворювання все ж трапляються. У такому разі варто звертати увагу на супутні негативні чинники: високе патогенне навантаження, низький рівень колострального мунітету, порушення технології утримання й годівлі тварин, токсичність корму (ураження мікотоксинами ДОН, афлатоксином), нестача вітаміну А та Е у раціоні свиноматок.
Ці чинники сприяють колонізації кишечника E. coli у дистальному відділі тонкого кишечника (завдяки оптимальному рН), початку інкубаційного періоду (12–18 годин) та просуванню бактерій до проксимального відділу ШКТ. У результаті розвивається секреторна діарея жовтуватого або сіро-білого кольору з бульбашками газу, що супроводжується різким пригніченням активності поросят, відмовою від корму, підвищенням температури тіла до 41 °С, частішим пульсом та диханням, набряками.
Клостридіоз
Це гостра інфекційна хвороба новонароджених поросят, що характеризується загальною інтоксикацією, діареєю, геморагічнім запаленням кишечника та високою летальністю. Збудником є грам-позитивні анаеробні палички Clostridium spp. (Clostridium perfingens токсикогенного типу А, В, C, D, E, а також Clostridium difficile типу А і В).
Клостридії завжди присутні у ШКТ здорових дорослих тварин, а також поширені у зовнішньому середовищі, але за наявності несприятливих умов можуть проявляти токсичну дію, спричиняючи ентероксемію підсисних поросят. Ураження залежно від типу збудника та віку хворих поросят можуть мати різні прояви. Найбільшу небезпеку становить Clostridium perfingens типу С, який спричиняє тяжке катаральне та геморагічне запалення й високий рівень падежу поросят.
Захворювання може протікати в блискавичній, гострій, підгострій та хронічній формах. При блискавичній — клінічна картина, як правило, відсутня, новонароджені поросята гинуть майже відразу після інфікування. Гостра форма захворювання характеризується діареєю, часто без інших проявів. Фекалії мають сильний запах, рідкі, темно-коричневого або червоно-коричневого кольору, піняться. Через 5–10 годин тварина слабшає, відмовляється від їжі та води. За кілька днів розвивається сильна інтоксикація, підвищується температура тіла до 41–42 °С, але тоді може знижуватися. Значний відсоток інфікованих тварин гине.
Підгострий перебіг захворювання характеризується повільним розвитком клінічних ознак, проявляється пригніченням, апатією, погіршенням апетиту. Через 6–10 годин спостерігають пінистий пронос з сильним неприємним запахом. Часто температура може залишатися в межах норми. Поросята або гинуть до кінця другого тижня захворювання, або одужують.
Хронічний перебіг спостерігають дуже рідко. Він характеризується діареєю, яку складно диференціювати.
Щоб підтвердити діагноз, варто перевіряти наявність токсинів Clostridium у кишечнику та паренхіматозних органах, які спричиняють виразки та запально-некротичні процеси у слизовій оболонці кишечника. Він ґрунтується на епізоотологічних даних, аналізі клінічних ознак хвороби й патологоанатомічних змін, а також результатах бактеріологічних і токсикологічних досліджень умісту тонкого відділу кишечника.
Для профілактики клостридіозу важливо створити сприятливі умови утримання тварин, застосовувати високоякісні збалансовані корми, регулярно проводити комплекс санітарно-гігієнічних заходів на фермі, вакцинувати поросних свиноматок. Лікують захворювання, застосовуючи ентеросорбенти та протимікробні препарати.
Ротавірусна інфекція
Висококонтагіозне захворювання, яке характеризується профузним проносом, блюванням, анорексією та дегідратацією організму. Ротавірус — один з основних етіологічних чинників неонатальної діареї, який залежно від типу уражає поросят у перші 2 тижні життя (тип С вірусу) та тварин до 2-місячного віку (тип А).
Зазвичай інфікуються поросята на 1–2 тижні життя, причому концентрація вірусу низька (діареї немає). Піку вона досягає на 3–6-ий тиждень і поступово знижується до 10-го. У цей час у свиней спостерігають діарею. Фекалії білуватосірого або жовтувато-білого кольору, водянисті або кашкоподібні, іноді з домішками слизу. Температура тіла зазвичай в межах норми. Через 24–48 годин з моменту інфікування розвивається дегідратація. Спочатку хворіють поодинокі тварини, тоді інфекція поширюється й захворюваність може сягати 70–80%.
При патанатомічному розтині свиней спостерігають зміни, які локалізуються переважно в тонкому відділі кишечника і характерні для ентериту (катаральне запалена слизової оболонки). Кишечник роздутий, його вміст рідкий молочнобілого або світло-жовтого кольору. У шлунку виявляють згустки казеїну.
На підставі епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних ставлять попередній діагноз. Остаточний — лабораторними методами, які базуються на виявленні вірусу або вірусного антигену у фекаліях і вмісті кишечника хворих поросят. Також на виявленні антитіл до ротавірусу в сироватках крові хворих і перехворілих поросят і свиноматок з допомогою реакції гемаглютинації і реакції гальмування гемаглютинації. Матеріал відбирають у тварин (не менше трьох) з ознаками ураження.
Ключовим чинником для поширення ротавірусної інфекції є поганий менеджмент основного стада та високий відсоток його ремонту — понад 50%. При цьому також важливо дотримуватися правильної стратегії карантинування та акліматизації ремонтних свинок.
Специфічних методів лікування ротавірусної інфекції нема. Застосовують симптоматичну терапію, спрямовану на запобігання зневоднення організму і ускладнення бактеріальною мікрофлорою. Профілактика захворювання полягає у правильному менеджменті маточного стада, дотриманні санітарно-гігієнічних умов виробництва та принципу «порожньо–зайнято», а також імунізація стада живими чи інактивованими вакцинами.
Таким чином, для профілактики діареї підсисних поросят важливо дотримуватися належних умов утримання та годівлі тварин, а також здійснювати вакцинування стада від основних інфекцій ШКТ. Проте пам’ятайте, що ефективність останнього безпосередньо залежить від правильної постановки діагнозу.
PigUA.info за матеріалами журналу «Прибуткове свинарство» №5 (54), грудень 2019