— Дмитре, шлях у вітчизняному свинарстві починали як виробник?
— Ні, як імпортер. З 2006-го року возили м’ясну сировину з Європи — півтуші, елементи, сало, субпродукти. Однак після того, як почалися стрибки валюти і кілька разів спрацювали у «великий мінус», замислилися над власною сировинною базою. У 2013-му придбали господарство у непоганому стані, довели його до ладу і почали займатися відгодівлею свиней. Стали називатися «Русинська м’ясна компанія». Процес реконструкції затягнувся на кілька років, тому потужності нарощували поступово—додавали по 800 голів. Аж поки не вийшли на 5000 свиней одночасного утримання.
Тоді взялися за м’ясопереробний напрям. Запустили у 2018-му році. Спочатку вагалися: будувати репродуктор чи переробку. Однак, оскільки ціна на живець тоді різко впала і реалізувати поголів’я було складно, схилися на користь останньої. Будували «з нуля», тому процес затягнувся на понад два роки. Тепер маємо «Старицький м’ясокомбінат». Потужність забою – 120 голів на добу. Є цех обвалювання. В кінці 2020-го запустили виробництво ковбас. Випускаємо продукцію під торговою маркою «М’ясоВам». Однак і план побудувати репродуктор також втілили. Минулоріч запустили маточник на 500 свиноматок. Реконструювали корпуси на тій самій території, де наш відгодівельник. Проектуванням займалися польські фахівці. Будували відповідно до вимог благополуччя, щоб у майбутньому не було проблем. Реалізацію поголів’я почнемо орієнтовно у кінці травня.
— Чому обрали інтегровану модель розвитку?
— Бо виживає найсильніший. Подивіться на Європу. До нас звідти завозять чимало вживаного обладнання для свиноферм, яке розпродують з комплексів, що там закрилися. Підхід сегментованого виробництва не працює. Щоб вижити, треба переходити в замкнутий цикл. Таку стратегію і реалізовуємо: маємо повний цикл вирощування свиней, забій і переробку, власний збут. Хоча, безперечно, інтеграція потребує не просто серйозного фінансування, а капіталовкладень «з головою». Треба розуміти кінцеву мету і як до неї дістатися. Бо одна справа виростити, інша — забити, і третя — реалізувати. Кожен із цих сегментів особливий. Наприклад, у нашому регіоні переробників забагато. Цей ринок дуже конкурентний. Мережі, у свою чергу, взагалі навчилися працювати так, що ти місяцями чекаєш, поки вони повернуть тобі кошти. А свинарі так не звикли: купив — плати. Максимум тиждень почекають.
— Куди збуваєте свою продукцію?
— З маркетами не працюємо, бо маржинальності немає. Розвиваємо свою мережу. Поки маємо чотири магазини у Львові. Називаються як і торгова марка — «М’ясоВам». Невелику частку продукції на ринку реалізуємо. Сьогодні в асортименті свіже і мариноване м'ясо, ковбасні/м’ясні вироби — до 20 позицій. Немає сенсу брати кількістю. Мені більше до душі підхід одного з моїх товаришів, який останні 15 років виготовляє не більше шести продуктів. Адже завдання — досягти високої якості і налагодити збут. У всьому цивілізованому світі так працюють. Ніколи не забезпечиш якість, якщо маєш дуже широкий асортимент. Ми, визначаючись із переліком продукції, вивчали споживчі преференції, консультувалися з колегами. Логістика також важлива. У нас в регіоні, наприклад, зараз зовсім не купують м’ясні продукти, які колись з Польщі завозили, — грудинку копчену, дунчики, підгорля. Однак вони дуже добре продаються у Центральній та Східній Україні. Але оскільки виробництво та реалізацію готової продукції тільки запустити і поки працюємо «на місці», зосередилися на тому, що до вподоби локальним споживачам за принципом «висока якість за помірною ціною». Адже в нашому регіоні ковбасних цехів «на кожному кроці», багато хто робить якісну продукцію. Наш споживач звик до якості і при цьому невисокої вартості, а значить, платити більше не буде. Тому мусимо підлаштовуватися, щоб знайти свого клієнта.
— Замкнутий цикл дозволяє реалізувати живець в свою структуру за вищою ціною?
— Кожен сегмент нашого підприємства працює в ринкових умовах. Бійня купує живець, вирощений на нашій фермі, за ціною, яка склалася на ринку. Півтуші продає що «назовні», що обвалці в нашій структурі за ринковою ціною. Та за тим самим принципом реалізуємо елементи переробці. І магазину, відповідно, продаємо не за собівартістю, а з націнкою відповідно до ринкових умов. Так працює весь ланцюг, жодна з ланок не повинна дотувати іншу. З другого боку, я не розумію стереотипу, що рітейл акумулює найбільше заробітків у ланцюзі. Якщо відкинемо кризовий період, який почався восени 2020-го, і говоритимемо про нормальні умови на ринку, найприбутковішою ланкою є репродуктор, а за ним—відгодівельник. Тоді — забійні підприємства, хоча в них заробіток стабільний. Рітейл також заробляє, але не більше, ніж споживач готовий заплатити. Точно не йдеться про надприбутки у цьому сегменті. Видається, що по-іншому думають тільки ті, хто до досвіду збуту продукції не має.
— Ваш секрет ефективного контролю виробництва?
— Особиста присутність у роботі кожного сегмента. Можливо, прийде час, коли треба буде розставляти пріоритети. А поки звик бути в центрі подій. І не має значення, чи це будівництво, чи, як зараз, налагодження ковбасного напряму. Залученість дозволяє добре розуміти бізнес-процеси і краще їх контролювати.
— Налагодити роботу маточника, не маючи досвіду, завдання не з простих. Як справилися?
— Мій товариш має репродуктор. Він погодився взяти до себе на стажування операторів, які працювали на відгодівельнику. Так працівники отримали основні знання і навички. Їх штат поповнився ще одним спеціалістом із досвідом роботи на фермах повного циклу в Данії. Таким чином, самі виховали свій персонал, нікого «не переманювали». Я також вчився, як працювати зі свиноматками. Нічого космічного немає! Як на мене, головне дотримуватися санітарно-гігієнічних умов і правил біобезпеки. Бо це основи доброго здоров’я тварин, а отже, високих виробничих показників та продуктивності. На цьому етапі немає питань, які б не вирішувалися.
— Принаймні на свиноматок, на відміну від ціни на ринку, можемо впливати! Як справляєтеся з кризовим для галузі періодом?
— Добре, що в період найнижчої ціни ми поголів’я не реалізували. Адже поки не наповнимо поросятами з власного маточника, наші корпуси відгодівлі порожні. Маємо вийти на ринок зі свинями у забійній кондиції наприкінці весни, коли ціна підросте. Однак, на мою думку, ситуація остаточно стабілізується не раніше липня-серпня. Не варто випускати з уваги фактор Європи, де свиней багато і ціна нижча. Добре, що там позитивна динаміка також почалася. Вже є країни, які почали визнавати регіоналізацію Німеччини щодо африканської чуми свиней. Послаблюється обмеження через COVID-19. Одним словом, пожвавлюється зовнішня торгівля. А значить, зменшуються ризики поставок дешевої свинини в Україну.
— У вас багаторічний досвід роботи з зовнішніми ринками, як імпортера, а планів перепрофілюватися на експорт не маєте?
—Пробуємо, але поки в сегменті яловичини. На продукцію свинарства попит звужений: ратиці, вуха, кишки. Ми працюємо з кількома компаніями-експортерами, які забирають у нас таку продукцію. Але варто розуміти, що торгівельні стосунки з частиною країн не до кінця прозорі, тому поки ініціативи самостійно експортувати не маємо. Однак не перестаємо вивчати канали збуту. Зараз, наприклад, цікавимося африканським напрямом. Адже там є попит не лише на нашу термічно оброблену продукцію, а й м’ясну сировину. З іншого боку, це ринок, який хоче максимально дешевий сегмент. Погано, що українському експортеру немає з чого вибирати.
— Які плани на 2021-ий?
— Рік видається непростим. Тому планів розвитку не маємо, лише модернізації. Першочергова задача — нові холодильники на нашому забійному підприємстві. У свинарському напрямі добре попрацювали минулого року — запустили маточник. Залишилося запустити відгодівельник. Поки заглядати далі не будемо. Подивимося, як буде розгортатися ситуація на ринку.
PigUA.info за матеріалами журналу «Прибуткове Свинарство», лютий, 2021